Держава і право Византії, Арабський халіфат, страница 12

У країні здійснилася так називана «славнозвісна» революція. Таким визначенням в англійській історіографії підкреслюється її безкровний характер, прославляється мудрість перебування компромісних рішень на відміну від безглуздого бунту 1641-1653 рр. Не отрицая вагомої аргументації цієї точки зору, лише підкреслимо, що попередні «славнозвісної» революції події конституційного періоду і громадянських війн є також невід'ємною частиною англійської історії, що зробили серйозний вплив на формування основних принципів національної правосвідомості народів Англії, Шотландії й Ірландії. Саме в цей час на Британських островах політико-правова думка висунула ідеї конституційної монархії, республіки, суспільного договору, звичайних прав у якості краєкутних напрямків державного розвитку. Найбільше яскраво політична платформа боротьби з абсолютизмом була виражена в памфлеті англійця Г.Паркера «Зауваження з приводу деяких останніх відповідей і заяв Його Величества» (1642 р.), книзі шотландця-пресвітеріанина С.Рузерфорда «Право, государ» (1644 р.), програмах левелерів «Правдивий виклад вимог армії» і «Народна угода» (1647 р.), публіцистиці англійського поета Дж. Мільтона «Перший захист народу Англії» (1651 р.) і інших (11).

Підсумковий компроміс «славнозвісної» революції між феодальним дворянством і буржуазією, на думку З.Черніловського, став визначальним для англійського розвитку у ХУПІ-ХІХ стст., «сліди його з очевидністю виявляються й у політичній історії Англії XX сторіччя» (12). Документальним проявом компромісу стали Білль про права (1689 р.) і Акт про устроение (1701р.).

Перший документ був підписаний королем при вступі на престол під назвою «Декларація про право», у наслідку - Білль про права. Ним визначалося правове становище парламенту в системі державного ладу країни. Було остаточно зафіксоване верховенство законодавчих повноважень парламенту. Але за королем зберігалося право абсолютного законодавчого вето, він мав значну виконавчу і судову владу. Прицьому король не міг без згоди парламенту припиняти дію вже прийнятих законів, або звільняти кого-небудь із під їхньої юрисдикції. Всі збори «на користь і розпорядження корони» без згоди парламенту об'являлися незаконними, так само як «набір і утримання постійного війська в межах королівства в мирний час». Було встановлено, що «вибори членів парламенту повинні бути вільними», а «свобода слова, прений і всього того, що відбувається в парламенті, не може дати поводу до злочину або бути предметом розгляду в якому не будь суді або місці, крім парламенту». Піддані короля одержували право клопотання до нього, «усяка затримка і переслідування за такі клопотання», були незаконними. Білль не припускав також вимоги надмірних податків, накладення надмірних штрафів або жорстоких і незвичних покарань (13).

Акт про устроение, що був прийнятий 12 липня 1701 р., є також одним із найважливіших конституційних законів Англії. З огляду на бездітність Вільгельма Оранського, закон установлював порядок престолонаслідування і водночас підтверджував правовий статус парламенту як обмежувача королівської влади. Зокрема відзначалося, що «із метою встановлення подальшого порядку престолонаслідування в протестантській лінії... всяка особа, яка надалі вступить у володіння зазначеною вище короною, повинна приєднатися до англіканської церкви, як це встановлено законом». У випадку ж переходу корони і королівської гідності до «особи, яка не являється уродженцем англійського королівства, англійський народ не зобов'язаний вступати у війну для захисту яких-небудь володінь або територій, що не належать англійській короні, якщо на те не буде згоди парламенту». Відтепер король повинний був діставати згоду парламенту на виїзд із «англійських, шотландських або ірландських володінь».

Важливе значення мало введення принципу контрасигнатури, за яким королівські акти ставали дійсними лише за умови наявності підпису «членів таємної ради, що давали пораду і згоду на це». Тобто відповідної посадової особи (міністра) із складу уряду країни. Був зроблений ще один крок на