На ступання парламенту на королівську владу проявилося і у обмеженні її виконавчих повноважень. Початок цьому процесу поклав Акт про устроение 1701 р., який обумовив виділення зі складу Таємної ради, що обирається раніше королем, кабінету міністрів. Почав діяти принцип так званого «відповідального уряду», який характеризувався встановленням контролю за діяльністю міністрів з боку парламенту, а не короля. Це проявилося, насамперед, в обмеженні королівського права призначати і звільняти вищих державних посадових осіб. Історичною віхою, що стала переломною у питаннях посадових призначень була справа Р.Уолпола. Являючись главою вигського кабінету міністрів, Уолпол користувався значною підтримкою палати общин, але був звільнений королем Георгом П. Парламент домігся повернення свого улюбленця на посаду. У результаті до середини XVIII ст. за правилами «неписаної» англійській конституції затвердилася практика призначення королем членів кабінету міністрів з числа тих, що користуються підтримкою більшості парламенту. У свою чергу переважна думка в парламенті визначалася суперництвом вігів і торі. Отже, перемога одних над іншими і забезпечувала партійну більшість у кабінеті міністрів.
Таким чином, до кінця XVIII ст. затвердилася практика формування кабінету міністрів на партійній основі. У результаті, відповідальний перед палатою общин (вірніше перед перемігшою партією) уряд - кабінет міністрів став вищим органом, відособленим від королівської влади.
У XVIII ст. практично завершився процес складання унітарної форми державного устрою країни. Приєднання «кельтських» територій, при оформленні у правовому відношенні носило характер «унії». Ще в 1536 і 1542 рр. були прийняті акти про Уельсі, що узаконили цю частину острова Британії в якості англійської території. У 1707 р. англійським парламентом був прийнятий акт про унію із Шотландією. Чинний тут самостійний парламент скасовувався, а частина його представників була включена до складу англійського парламенту. Після цього в назві країни став широко застосовуватися термін «Великобританія» (16). У 1800 р. у союз («юніон») з Великобританією була об'єднана Ірландія, що одержала також своє представництво в парламенті.
Таким чином, у XVIII ст. Великобританію можна охарактеризувати як конституційну монархію з унітарним державним устроєм (незважаючи на багатонаціональний склад населення), партійно-парламентським державним механізмом і аристократичними рисами державного режиму.
IVпитання.
Соціальні наслідки промислової революції кінця XVIII ст. настійно вимагали виборчої реформи. Аристократичне панування в парламенті не відповідало новому соціальному розставлянню сил. Це протиріччя стало визначальним для державного розвитку Великобританії в XIX - поч.
XX стст. і викликало удосконалювання всієї політичної системи країни. Основними показниками цього процесу стали: виборчі закони, реформування державного апарата і структурної перебудови парламентських партій.
Перша третина XIX ст. пройшла під знаком боротьби дрібної буржуазії і робітників за демократизацію політичної системи і введення загального виборчого права:, її наслідком стала виборча реформа 1832 р. (Акт про народний уряд). Цим законом установлювалися:
1. Поділ усіх «гнилих містечок» на 4 категорії, що позбавляли їхнього представництва в парламент зовсім або обмежували одним-двома обранцями.
2. Виборче право для повнолітніх чоловіків (21 рік), власників нерухомості з річним прибутком не менше 10 фунтів стерлінгів.
3. Виборче право для орендарів землі, що сплачують річну ренту не менше 50 фунтів стерлінгів. При цьому термін володіння зазначеною власністю повинний бути не менше, ніж 12 місяців, а термін проживання у виборчому окрузі не менше, ніж 6 місяців (17).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.