3.Людина прагне до “спільного співжиття”, розвиток суспільства йде від сім’ї до общини, а від неї – до держави. Держава не виділяється із суспільства. Громадяни – частина єдиної політичної спільності. Вони є вільними. Вказував на небезпеку глибокої нерівності, що призводить до переворотів. Фундаментальним принципом політики є принцип рівноваги (“золотої середини”)- це вміння піднятись над крайнощами. Причина політичної нестабільності – відсутність рівноваги між двома полюсами – багатими і бідними. Звідси необхідність постійної турботи про зростання і зміцнення “середнього класу”
Головна увага приділяється державному влаштуванню, перш за все, верховної влади. Форми державного устрою розділяє за двома критеріями: кількість правителів і мета правління. Правильні-монархія, аристократія, політія, де метою є загальне благо; неправильні-тиранія, олігархія, демократія, де метою є особисте благо правителів. Найбільш доцільна влада багатьох, що правлять в інтересах більшості.Найгіршим із усіх видів є тиранія, бо стоїть далі від самої суті державного влаштування, до неї примикає олігархія, а демократія є найбільш помірною серед недоцільних форм.Верховною владою в державі повинно володіти правильне законодавство, а службові особи можуть мати вирішальне значення лише в тих випадках, коли закон не може дати чітку відповідь.Погляди Аристотеля звільняють політичну думку від платонівської ідеалізації. Платонівська суспільна диференціація змінюється соціальними функціями та віковим розподілом. Громадяни поліса в молодості виконують військові функції, а в старості – радницькі. Фізична праця є справою рабів. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності слід доповнювати принципом політичної справедливості. Остання можлива тільки у відносинах між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі володарювання. Справедливо і те, що одні люди за своєю природою вільні, а інші – раби. Стосунки між ними перебувають поза політичною сферою. Критерій справедливості – право як норма політичного спілкування. Право – виключно політичний інститут. Неполітичного права не існує. Воно складається із природного права, адекватного політичній сутності людини, і умовного (позитивного), встановленого людьми, що поділяється на писане (закони держави) і неписане (звичаї). Політичне правління є правлінням законів. Будь-які політичні інституції повинні мати правовий характер. Політична якість закону визначається його відповідністю політичній справедливості та ідеї права. Держава, є найважливішим гарантом проти насильства в суспільному житті. Аристотель вперше в історії політико-правової думки сформулював настанови про три елементи влади – законодавчу, виконавчу і судову.
4. У вченні про державу Платон виходить із того, що існує ідеальна модель і її багатократні викривлення у реальній дійсності. Представлена концепція ідеальної держави виступає своєрідною проекцією потустороннього царства духу на бренне земне існування. Основою ідеальної держави є справедливість, яка полягає в тому, що кожен повинен займатись тим видом діяльності, який найбільше відповідає його натурі. Держава стане ідеальною тільки тоді, коли кожен її громадянин перебуватиме у згоді із власною сутністю. Оскільки між людьми існують індивідуальні відмінності, то поділ суспільства на філософів-правителів, воїнів і ремісників-виробників теж буде закономірним і тотожним трьом основам людської душі – розумному, розлюченому і жаданому.Платон пропонує особливу систему виховання майбутніх правителів, яка націлена на зміцнення духу і тіла. Для забезпечення солідарності і однодумства двох вищих верств пропонується встановити спільність майна.
В ідеальній державі інтереси кожного громадянина тотожні суспільним інтересам. Її головною метою є забезпечення умов для добропорядного життя максимальної кількості громадян. Адекватною політичною формою ідеальної держави вважалась аристократична республіка спартанського зразка.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.