Уперше в Російській імперії облік посівних площ під окремими сільськогосподарськими культурами був проведений ЦСК в 1881 р. В 1887 р. був проведений збір нових відомостей про посівні площі, а з 1893 р. дані про розміри посівів почали збиратися щорічно і публікуватися у виданнях по врожайній статистиці поряд із відомостями про загальні збори різних культур та їхню врожайність. Дані наводились окремо по надільних та приватновласницьких землях. Що стосується точності даних про посівні площі, то в цілому і сам комітет [69, вип. 48, с. 2] і дослідники [276, с. 257] визнають їх достатньо достовірними. Достовірність цих даних підтверджує і проведений нами аналіз: ми порівняли відносну[1] кількість посівів головних культур в 10 повітах Харківської губернії в 1913 р. на основі даних ЦСК та даних подвірного перепису. Розходження виявилось не більше 3,6 % (табл. 92). Це цілком задовільний показник.
В таблиці 93 та графіку 94 представлені дані по динаміці селянських посівних площ. В середньому в 1883-1915 рр. селяни на надільних землях засівали 1390,2 тис. дес. В 1883-1890 рр. площа селянських посівів складала пересічно 1316,8 тис. дес., в 1911-1915 рр. – 1595,7 тис. дес. Отже, протягом 1883 – 1915 рр. відбулось значне зростання посівних площ у селянському господарстві.
Вище було встановлено, що площа надільного землеволодіння практично не змінювалась, і розширити посіви селяни могли в межах цієї площі або за рахунок скорочення парів, або шляхом розорення луків і пасовищ, частково за рахунок окультурення непридатних земель - боліт, солончаків і т.п. Усе це мало місце, і посівна площа поступово розширювалась, збільшившись за 32 роки на 21,1 %. Середній річний абсолютний приріст за 1883-1915 рр. становив 15,1 тис. дес. Середній річний темп росту[2] дорівнював 0,9 %. Найшвидше зростали посіви картоплі – кожен рік на 3,4 % (пересічно за 1887-1915 рр.). Значно збільшилась посівна площа під ячменем (темп росту – 2,1 %) та ярою пшеницею (темп росту становив 2,1 %). Суттєво зменшились посіви гречки, проса та озимого жита (річний темп убування 3,5 %, 0,9 % та 0,8 % відповідно).
В 1883-1890 рр. п’ять головних культур розподілялись наступним чином: озиме жито – 33,3 %, яра пшениця – 22,0 %, ячмінь – 17,8 %, овес – 10,4 %, гречка – 5,7 %. В результаті структурних змін посівних площ, в 1911-1915 рр. ситуація склалася наступна: на перше місце вийшла яра пшениця, яка займала понад третину посівних площ – 32,2 %, 25,7 % припадало на посіви ячменя, 21,5 % – озимого жита, 8,5 % – вівса. На просо, гречку, картоплю та озиму пшеницю припадало трохи більше 10 %. Усі інші культури займали всього 2,0 %, а частка кожної з цих культур не перевищувала 1 % посівних площ на селянських надільних землях.
Внаслідок значного скорочення посівів озимого жита, скоротилася і загальна частка озимих культур: з 35,4 % в 1883-1890 рр. до 23,8 % в 1911-1915 рр. (у середньому за 1883-1915 рр. частка озимих складала 28,0 %). Зміну структури посівів зернових культур у бік збільшення частки ярових не можна вважати позитивним моментом із точки зору підвищення валових зборів зернових культур, оскільки відомо, що врожайність озимих культур набагато вища, ніж ярових [504, с. 68].
У структурі селянських посівів звертає на себе увагу, передусім, чітко виражений однобічний зерновий напрям. Понад 90 % всіх селянських посівних площ займали п’ять головних зернових культур – яра пшениця, озиме жито, ячмінь, овес і просо, причому 76,4 % селянських посівів займали перші три. Це пояснюється не тільки тим, що вони були основними харчувальними зерновими культурами, а й тим, що вони в значній кількості йшли на продаж всередину та за межі губернії. Очевидно, на структуру посівів також значно впливала ринкова кон'юнктура. За пореформений період відбувається скорочення частки посівів жита – головної продовольчої селянської культури, і збільшується частка пшениці – головної ринкової культури.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.