Інші види рослинництва, крім рільництва, були розвинуті в селянському господарстві недостатньо. Під городи та сади селянами відводилась мізерна частка землі. Це свідчить про те невелике значення, яке надавалась цим галузям рослинництва. За земельним переписом 1887 р. під садибою в Харківській губернії перебувало 2,8 % надільних земель, під городами – 2,1 %, під виноградниками та садами – менше 1 % [77]. Згідно з подвірним переписом 1913 р. в 10 повітах губернії площа садиби була на 57,9 % зайнята городом, на 32,0 % двором та на 10,1 % садами [408, с. 23].
В абсолютній більшості випадків продукція городництва та садівництва вирощувалась для власних потреб і не мала спеціального промислового значення. Сучасник писав у 60-ті роки ХІХ ст.: „Городництво має досить слабкий розвиток у Харківській губернії .... Плодове садівництво, що складало в колишні часи досить важливе джерело доходів у багатьох місцях Харківської губернії зовсім упало в останні 30 років” [334, на 1865 р., с. 13]
За повідомленнями кореспондентів Департаменту землеробства, „промислове [ринкове – авт.] городництво в Харківській губернії майже відсутнє, але для домашнього споживання овочі розводять повсюдно, причому невеликі їхні випадкові надлишки продаються на базарах. Виключення представляють найближчі від міст селища, особливо біля Харкова, де різні городні культури розводяться для продажу, хоча і там городництво не складає спеціального заняття, а служить звичайно лише деякою підмогою в господарстві [409, вип. 2, с. 45].
Розводили селяни на городах найпростіші овочі: капусту, буряк, картоплю й цибулю, горох, сочевицю, соняшник, огірки, моркву, квасолю, гарбуз, кукурудзу, баклажани, стручковий перець і чорнушку [409, вип. 1, с. 129].
Стосовно садівництва, кореспонденти Департаменту землеробства повідомляли (станом на 1883-1884 рр.): „ ... фруктове садівництво з промисловою ціллю розвинуто слабко. Фруктові сади хоча і зустрічаються в кожного землевласника [приватного – авт.], а почасти й у селян, але служать переважно для задоволення домашніх потреб, і тільки у врожайні роки дають надлишки для продажу” [409, вип. 2, с. 45]. Селяни розводили переважно такі фруктові дерева: вишні, яблука, груші, сливи, терн тощо. [409, вип. 2, с. 47-48].
4.3 Розвиток тваринництва
Тваринництво було другою, після землеробства, галуззю селянського сільського господарства.
Стан і розвиток тваринництва значною мірою визначається складом і кількістю худоби, птиці й інших сільськогосподарських тварин. До основних видів сільськогосподарських тварин відносять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз та коней [504, с. 248].
Таблиця динаміки поголів’я худоби в сільській місцевості Харківської губернії представлена в таблиці 119 та графіку 120. Матеріалом для складання додатку послужили матеріали Харківського губернського статистичного комітету. Вартість худоби обчислювалася виходячи із середньої вартості відповідного виду худоби за 1903-1914 рр. Середня вартість худоби за ці роки становила: коня 67,9 крб., пари волів 170,4 крб., корови 59,1 крб., вівці 6,9 крб., свині 15,8 крб. [388]. Оскільки відомостей по динаміці окремо волів та корів немає, а є тільки по всій великій рогатій худобі, ми вирахували вартість одиниці великої рогатої худоби за формулою простої середньої арифметичної з вартості робочого вола і корови. Як видно з таблиці та графіка, протягом пореформеного періоду в цілому спостерігалось зростання поголів’я худоби, яке збільшилось з 881,6 тис. умовних голів в 1878-1885 рр. до 1476,0 тис. голів у 1911-1916 рр. Середній абсолютний приріст за кожні п’ять років становив 99,1 тис. голів, темп росту – 9,0 %. Динаміка поголів’я різних видів худоби сильно відрізнялася. Найшвидше зростало поголів’я коней – п’ятирічний темп росту становив 13,7 %, поголів’я великої рогатої худоби зростало кожні п’ять років на 9,5 %, свиней на 3,1 %. А от поголів’я дрібної худоби – овець, кіз і баранів зменшувалось кожні п’ять років у середньому на 89,6 тис., або 10,2 %.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.