Закономірне питання – наскільки точним є отриманий прогноз. Тільки по рядам руху населення і приватного землеволодіння з урахуванням довірчих інтервалів можна робити висновки з імовірністю 90 % про напрямок розвитку рядів. По всіх інших рядах довірчі інтервали дуже широкі, що формально не дозволяє робити подібних висновків (зауважимо, що в принципі можна досягти набагато кращих результатів, якщо аналізувати дані не по одній губернії, а по більш великому регіоні, а ще краще, по всій Україні, тому що коливання в окремих місцевостях будуть взаємно погашатися, зменшуючи тим самим дисперсію ряду). Оцінити ступінь точності отриманих моделей можна таким способом: оскільки будувалися прогнози на основі різних методів, можна порівняти отримані результати. У випадку подібності, можна буде говорити про адекватність побудованих моделей.
Як видно з таблиць 130 та 131 і графіків 132-135 (для більшої наочності було додане згладжування методом найменших квадратів, зважених щодо відстані), у цілому довгострокові тенденції всі моделі малюють однаково. Тільки прогнозовані дані, побудовані по показнику вартості худоби на душу населення (по абсолютним даним) на основі експонентного згладжування виявилися явно завищеними. Ще більша подібність рядів помітно на графіках темпів приросту по середній змінній з інтервалом у п'ять років.
Результати проведеного аналізу свідчать, що протягом пореформеного періоду динаміка зернового виробництва була позитивною. Збори зернових культур на душу населення постійно зростали (з 943,1 крб. в 1883-1890 рр., до 1634,7 крб. в 1911-1915 рр.). Вартість худоби на душу населення залишалась приблизно на одному рівні: пересічно за 1878-1915 рр. цей показник становив 38,1 крб.
Побудована імітаційно-прогностична модель показала, що за умови збереження тенденцій попередніх років, абсолютні показники сільськогосподарського виробництва продовжували б зростати. За відносними показниками намітилася тенденція до деякого зниження темпів росту, однак говорити про різке зниження показників не приходиться. Тим більше, що невелика довжина рядів не дає можливості визначити природу цього зниження – як результату впливу довгострокових тенденцій, або тривалої сезонної хвилі (на графіках спостерігається синусоїда на деяких припасуваннях функцій). З упевненістю можна сказати, що частка селянське землеволодіння продовжувала б зростати досить швидко, хоча прогноз і тут показав деяке зниження темпу приросту, тим більше, що можливості для його розширення існували. Динаміка зростання приватного селянського землеволодіння знаходилася у зворотному пропорційному зв'язку з дворянським землеволодінням, на частку якого усе ще приходилася значна частина земель. Однак, за нашими підрахунками, якби після 1914 р. збереглися існуючі тенденції мобілізації землеволодіння, дворянське приватне землеволодіння в Харківській губернії цілком зникло б приблизно через 32 роки. Отже, говорити про різке зниження як відносних, так і абсолютних показників сільськогосподарського виробництва не приходиться, тому гіпотеза про регрес селянського господарства, висунута на початковому етапі дослідження повинна бути відкинута.
*****
Таким чином, в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. провідною галуззю селянського господарства Харківської губернії було рільництво. Друге місто займало тваринництво. У цих галузях селянам належала більша частина валової продукції, яка протягом пореформеного періоду збільшувалась.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.