Гідрогеохімія (геохімія підземних вод): Навчальний посібник, страница 49

Водні ореоли розсіювання утворюються внаслідок конвективно-дифузійного (а при значних швидкостях руху підземних вод – переважно конвективного) масопереносу речовин підземними водами за наявності їхнього стабільного джерела. Це обумовлює існування в системі «порода – вода» як постійного потенціалу так і градієнта концентрацій.

Найкраще вивчено водні ореоли розсіювання в зоні окислення сульфідного зруденіння. Тут відбуваються перетворення типу «сульфід → сульфат» з наступним розчиненням сульфатів підземними водами.

У будь-яких геохімічних ландшафтах найпротяжніші і найконтрасніші водні ореоли розсіювання формуються на середніх стадіях розвитку зони окислення, яка характеризується найбільшою інтенсивністю процесу окислення сульфідів і максимальним розповсюдженням сульфатів.

Основними процесами, що призводять до водного розсіювання речовини несульфатних родовищ (кам’яна і калійна солі, борати, фосфати, флюорит, рідкіснометальні пегматити, родовища комплексу лужних порід, урану, вольфраму, олова і т. п.) є розчинення і вилуження, а також гідратація, гідроліз, іонообмінна взаємодія, вуглекислотний розклад.

Водні ореоли розсіювання характеризуються зональністю, яка виражається : а) у зменшенні концентрацій компонентів ореольних вод з віддаленням від джерел аномальності (рудних тіл, тощо);

б) в існуванні в межах загального водного ореола ореолів окремих компонентів, що мають різну протяжність внаслідок їхньої різної міграційної здатності у даних геологічних умовах.

Різні типи ореольних вод мають різну здатність протидіяти зміні фізико-хімічних умов середовища всередині ореола. Ця здатність визначається станом елементів у ореольних водах і розчинністю їхніх форм у водах різного хімічного складу. Максимальна протяжність ореолів і мінімальні геохімічні градієнти падіння концентрацій властиві елементам, що є стійкими в водах у широкому діапазоні гідрогеохімічних умов.

В практиці гідрогеохімічного метода важливе значення має поняття про  гідрогеохімічні пошукові ознаки, до яких належать такі особливості хімічного складу вод, які несуть певну інформацію про вірогідність знаходження проявів корисних копалин. Пошукові ознаки поділяються на універсальні і спеціальні. Універсальні ознаки – це такі особливості, які є типовими для цілих груп родовищ. наприклад: ∑М, SO₄^2-, Zn – для сульфідних родовищ; ∑М, SO₄^2-, Br, J, B – для родовищ вуглеводнів; Li, Rb, Cs, ∑М – для родовищ рідкісних елементів, що пов’язані з кислими інтрузивними породами.

Спеціальними гідрогеохімічними ознаками є такі особливості хімічного складу вод, які характеризують лише окремі та генетичні типи родовищ. Наприклад: U – для уранових родовищ; W – для вольфрамових та молібденових; Nb – для ніобієвих та танталових; Hg – для ртутних і т. ін. Спеціальні ознаки у вигляді мікроелементів мають назву елементів – індикаторів певних типів родовищ. Оскільки у природі таких індикаторів для кожного типа родовищ є кілька, то виділяються цілі асоціації гідрогеохімічних елементів – індикаторів. Вони є значно інформативнішими, оскільки включають декілька характерних для даних типів ореольних вод елементів. Наприклад, асоціації гідрогеохімічних елементів – індикаторів для різних типів зруденіння виглядають приблизно так: для ртутного зруденіння – Hg, As, B; для мідного – Cu, Ni, Zn; для поліметалічного – Zn, Pb і т. ін.

Основою інтерпретації результатів гідрогеохімічних пошуків є аналіз причин виникнення гідрогеохімічних аномалій які виявлені за допомогою різних ознак.

Загальну методику гідрогеохімічних пошуків викладено у багатьох методичних вказівках, посібниках та рекомендаціях. Тому зупинимося лише на деяких принципових питаннях методичного і практичного характеру.

Гідрогеохімічні дослідження звичайно виконуються у масштабах від 1:250 000 до 1:10 000. Особливого значення вони набувають у геологічно закритих і слабко відкритих регіонах, де проведення інших видів пошуків робіт ускладнене, а корисні копалини залягають на глибинах десятків і сотень метрів, а іноді і перших кілометрів (для вуглеводнів).