Гідрогеохімія (геохімія підземних вод): Навчальний посібник, страница 36

Підземні води мезозойських водоносних комплексів у зоні вільного водообміну в основному гідрокарбонатно-сульфатні або сульфатно-гідрокарбонатні (кальцієві, магнієві, натрієві). Їхня мінералізація коливається від 0,5-1,5 г/дм³ до 3,0-5,0 г/дм³. На глибинах 600-800 м в підземних водах мезозою помітно підвищуються концентрації іонів хлору і натрію. Води набувають сульфатно-хлоридного (натрієвого, кальцієвого, магнієвого) та хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвого і навіть хлоридного натрієвого складу (глибокі горизонти тріасу і, частково, юри). Мінералізація цих вод збільшується до 10,0-35,0 г/дм³, а рН до 8,3. Мікроелементи і гази у водах мезозойських комплексів можуть мати як екзогенне, так і ендогенне (в зонах розломів) походження.

Підземні води палеозойських комплексів є дуже різнорідними за геохімічними ознаками. Так, у водоносному комплексі зони вилуження галогенних відкладів нижньої пермі Бахмутської улоговини на ділянках, де шари солі вже вилуженні, формуються сульфатні кальцієві і хлоридно-сульфатні (натрієві, кальцієві) води з мінералізацією до 6-8 г/дм³ і рН 7,4-7,8. У зоні сучасного активного вилуження галіту води і розсоли з мінералізацією до 120-140 г/дм³ мають виключно хлоридно-натрієвий склад. Нижче зони вилуження галогенні відклади нижньої пермі є регіональним водотривом, що розділяє палеозойські та мезозойські водоносні комплекси.

Водоносні комплекси піщано-глинистих нижньопермсько-кам’яновугільних відкладів розвинуті майже на всій площі регіону. В межах виходу на докайнозойську поверхню усі літологічні різновиди порід, що знаходяться у зоні вивітрювання є тріщинуватими і утворюють єдину зону обводнення з вільною поверхнею. Остання гідравлічно пов’язана з вищезалягаючими водоносними відкладами. Зі збільшенням глибини залягання алевритисті поріди ущільнюються і стають водотривкими. Внаслідок цього зв'язок між водоносними породами погіршується і підземні води в них набувають гідравлічних напорів які збільшуються з зануренням комплексу. Як правило водомісткими породами є пісковики та тріщинуваті вапняки, а водотривами – аргіліти, алевроліти та щильні вапняки. Дебіти джерел, що живляться водами пісковиків і тріщинуватих вапняків звичайно не перебільшує з 0,3-0,6 л/с. Проте, в зонах розущільнення дебіти сягають 3,0-5,0 л/с. Коефіцієнти фільтрації пісковиків змінюються від декількох до 100 м/добу, а вапняків – до 2000 м/добу.

Хімічний склад підземних вод комплексу формується у відповідності до розташування областей живлення і розвантаження, розчленованості рельєфу та ступеню «промитості» верхньої частини розрізу палеозойських відкладів. Зверху вниз спостерігається поступова зміна хімічних типів вод – від слабко мінералізованих (М до 0,5-1,0 г/дм³), нейтральних (рН 6,8-7,2) гідрокарбонатних кальцієвих (магнієвих ) до високомінералізованих (М до 300-320 г/дм³), лужних (рН 7,8-9,2) хлоридно-натрієвих розсолів, що зустрічаються у зонах гідродинамічно відкритих розломів.

Підземні води девонських комплексів через їхнє глибоке залягання вивчено недостатньо. Виходи порід девону встановлено у прибортових зонах  Дніпровсько-Донецького водонапірного басейну, а також в межах солянокупольних структур. У ДДЗ підземні води девонських відкладів опробувані на глибині 3-5 км. Водовміщуючими тут є тріщинуваті пісковики, алевроліти, туфи і конгломерати, що розшаровані зі щільними глинами та аргілітами. Цим обумовлюються високі напори водоносних горизонтів девону. В залежності від глибини величини напорів змінюються від 960 до 3000 м. Дебіти свердловин складають 0,03-0,4 л/с.

За хімічним складом води девонських відкладів є хлоридними натрієвими. Їхня мінералізація на великих глибинах сягає 300-340 г/дм³.

Живлення водоносних комплексів інфільтраційних систем здійснюється, в основному, за рахунок атмосферних опадів та перетоку вод вищезалягаючих відкладів. З глибиною все більшого значення у їхньому живленні набувають води глибокого формування, роль яких збільшується у елізійних і, особливо, у термогідродинамічних системах.