Банківська діяльність за умов перехідної економіки: економіко-правові аспекти, страница 16

Тепер висловимо деякі міркування щодо правового розв'язання проблеми (дуже гострої і, на жаль, важкої) заборгованості підприємств і організацій. Чинним до недавнього часу законодавчим порядком передбачалося, що підп­риємства, котрі мають банківську заборгованість, повинні спочатку погасити проценти, а згодом і основну частину боргу. Тим часом прийнятим українсь­ким парламентом Законом "Про порядок погашення прострочених банківсь­ких заборгованостей сільськогосподарськими товаровиробниками в 1996 р." змінено черговість погашення кредитів (з простроченою заборгованістю) ко­мерційних банків станом заборгованості на 20 лютого 1996 р. Згідно з цим юридичним документом насамперед слід гасити основну заборгованість, а по­тім — сукупну суму процентів Навіть більше, штрафні санкції (в тому числі й підвищені проценти за користування такими кредитними позичками) не зас­тосовуються до сільськогосподарських виробників до 1 січня 1997 р. Введено й обмеження, за якими нараховувані проценти по боргах не повинні бути ви­щими за облікову ставку Національного банку України за відповідний період. Подібні корекції, на нашу думку, мають вщверто протекціоністський характер щодо сільськогосподарських товаровиробників і не сприятимуть ні сьогодні, ні у майбутньому зменшенню заборгованеєгі господарюючих суб'єктів.

Неповною мірою регулюються в республіці й питання монополізму у банківській сфері. Візьмемо хоча б такий приклад. У відповідності з Указом Президента України Леоніда Кучми вщ 18 січня 1996 р., де йшлося про за­доволення державних і регіональних потреб у продукції сільського господар-' ства на 1996 рік, передбачалося зберегти монополію на розрахунки за над-ходжувану продукцію за акціонерним агропромисловим банком "Україна". Водночас Українська агробіржа не одержала валютної ліцензії, хоч концеп­цією біржової торгівлі в Україні не передбачено закріплення за цим банком статусу розрахункового центру в цій сфері.

За умови посилення рсгіоналізації української економіки дедалі більше відчувається дефіцит правової основи функціонування муніципальних бан­ків. Крім того, назріла потреба у розробці та прийнятті законів, котрі б чітко визначали такі банківські процедури, як банкрутство, злиття, поглинання і ліквідацію банків. Не терпить зволікання і питання створення спеціалізова­них банків, зокрема таких, що мають обслуговувати іпотечні операції та зай­маються житловим кредитуванням. На цих аспектах економіко-правового простору життєдіяльності банківської системи наголошував Президент нашої держави Леонід Кучма у виступі на нараді з питань банківської діяльності, що відбулась у липні 1997 р. У цьому ж ракурсі, акцентував Кучма Л Д., на­гальним є створення необхідної законодавчої бази, першочерговий розгляд законів: "Про Національний банк України", "Про банкрутство банків",

"Про страхування вкладів фізичних осіб", "Про кредит", "Про валютне ре­гулювання", "Про платежі". Є потреба і щодо внесення змін до Закону Ук­раїни "Про банки і банківську діяльність"⁶.

Що ж до такого досить складного питання, як відносини, що пов'язані з банкрутством кредитних установ, то вони регламентуються прийнятим ще у 1992 р. Законом України "Про банкрутство", але він повною мірою уже не відповідає сучасним реаліям, які склалися у зв'язку з реформуванням еконо­міки, приватизацією, антимонопольними заходами держави. Водночас спе­цифіка функціонування банківської системи потребує законодавчої о закріп­лення спеціальної процедури банкрутства банківських установ. Крім того, Закон "Про банкрутство" не відбиває усіх моментів ліквідації. Так, наприк­лад, у ньому не передбачено черговості виплат по вкладах.