Інженерний захист території та периметра об'єктів. Природні і штучні перешкоди. Розмірні і вагові характеристики огороджень AXIAL/FAPEX, страница 29

1.3.3. Біометричні ідентифікатори.

Біометричні системи — це автоматичні методи підтвердження ідентичності особи або розпізнання її на основі деяких фізіологічних характеристик. Задачі підтвердження і розпізнавання різні і по характеру, і по складності. Як правило підтвердження потрібно особі, і вона на це охоче йде. У даному випадку від біометричної системи потрібно відповідь бінарного характеру («так» — «ні»). Розпізнавання — більш складна задача: потрібно аналізувати багато характеристик невідомої особи. Розпізнавання має місце, коли індивідуальний образ узгоджується з однією з груп характеристик, записаних у пам'яті. Саме в такий спосіб людський мозок щодня пізнає інших людей. Для мозку це швидка й ефективна процедура, у той час як для комп'ютера складна і порівняно повільна. Найбільш складні і дорогі системи розпізнавання з величезними базами даних використовуються поліцейськими агентствами. Наприклад, система ідентифікації відбитків пальців Федерального бюро розслідувань містить більш 40 Тбайт (40×10⁶ Мбайт) даних. Вартість таких систем дуже велика, але вони необхідні для захисту суспільства. Останнім часом, завдяки появі потужних персональних комп'ютерів, вартість систем розпізнавання почала знижуватися, тому багато компаній впровадили в себе системи розпізнавання обличчя, відбитків пальців, голосу, підпису. Але поки що більша частка біометричних приладів — це системи підтвердження, а не розпізнавання. [19]

Біометричні системи контролю доступу (БСКД) є найбільш надійними системами у своєму класі, тому що в них не використовуються картки, ключі, жетони і паролі, які можна вкрасти чи загубити. Будучи найбільш дорогими, БСКД забезпечують і найбільш високий рівень безпеки. У силу свого принципу дії біометричні системи відрізняються малою швидкістю і низкою пропускною здатністю. Проте вони являють собою єдине рішення проблеми контролю доступу на особливо важливих об'єктах з нечисленним персоналом. Раніш вони переважно використовувалися в державних установах і там, де пред'являються особливі вимоги до безпеки, наприклад, у в'язницях. В останні кілька років ціни на біометричні системи значно знизилися. Так, у 1990 р. середня вартість одного обладнаного термінала складала приблизно 6000 дол., у 1996 р. — уже 1200 дол., а до кінця 1997 р. досягла рівня 1000 дол. Це дозволило застосовувати біометрію в СКД для комерційної сфери. Тому в даний час біометричні системи контролю доступу завойовують популярність у банках, фірмах, зв'язаних із забезпеченням безпеки, у відділах інформаційних систем фірм і т.д. [4]

У приладах біометричної ідентифікації використовуються:

— малюнок капілярних ліній пальців; 

— візерунки сітківки ока (або райдужна оболонка);

— геометрія руки;

— динаміка підпису;

— ритм роботи на клавіатурі;

— особливості мови;

— зображення обличчя;

— розташування кровоносних судин на тильній стороні долоні;

— ДНК;

— аромат;

— форма вуха;

— температура шкіри обличчя.

Біометричні прилади мають три основних компоненти. Перший з них – автоматичний механізм, що сканує цифровий чи аналоговий образ особистих характеристик. Другий компонент здійснює стиск, обробку, запам'ятовування і порівняння образа з записаними даними. Третій компонент взаємодіє з використовуваним устаткування.

Перед тим як розглядати конкретні методи розпізнавання особи, корисно зрозуміти концепції ідентифікації (див. рис. 1.43). Мається три опорних блоки: особа може щось знати (код), мати (картка), володіти (характеристика). З цієї статичної моделі можна одержувати динамічну модель, у якій беруть участь такі змінні, як тип погрози, розмір охоронюваних цінностей, реакція користувача і, звичайно, ціна. Різні ситуації вимагають різного підходу до ідентифікації. Три опорних блоки можна комбінувати, щоб забезпечити заданий рівень захисту. [19]

1.3.3.1. Розпізнавання за формою руки.