Держава і право стародавнього Сходу. Основні риси старосхідного права, страница 6

Єдиної думки про форми хараппської державності, із-за відсутності письмових джерел у науковому світі немає. Існують припущення про типічну східну-деспотичну монархію, теократичній жрецькій державі і навіть республіканському ладі. Археологічні дані дозволяють поки що зробити висновок проте, що у період культури Хараппи (ХХІУ-ХУП ст.ст. до н.е.) існували міста-держави з соціальне і майнове неоднорідним суспільством (11).

Більш об'ємні історичні свідчення знаходяться у наступному, так званому „ведическому" періоді (від назви літературно-релігійного пам'ятника - веди), який пов'язаний з виникненням державності у долині Ганга (друга половина II тис. до н.е.—І тис. до н.е.). Активні державно-утворюючі процеси почалися у цьому районі у зв'язку з переселенським вторгненням племен індо-аріїв, першочергове місце консолідації яких визначають у південній, степовій частині Східної Європи. Туземні племена мундів і дравидів були ними витісненні у джунглі півдня півострова Індостан, а частково - асимільовані.

Перехід до осілого землеробства і скотарства на протязі 1200-900 рр. до н.е. викликав суттєві зміни у соціальному середовищі аріїв, "Поступово арії розгортали свою сільську систему в Індії, - писав Дж. Неру, - це була суміш старого дравидійського села та нових арійських ідей'(12).

Общинне виробництво і общинне споживання стали розвалюватися, з'явилися індивідуальні господарства - грихягни, засновані на власності патріархальної сім’ї, та патріархальне рабство. Велика роль у суспільному житті релігійних обрядів привела до виділення із загального середовища общинників – віши - окремого соціального прошарку жрецтва-брахми. Воєнні вожді та їх окружні стали складати інший соціальний прошарок-раджанья, кшатра.

Незалежні та керовані виборчими панчаятами села (грами) почали об'єднуватися під владою раджанів, воєнних вождів, які обираються та зміщуються народними зборами — саміті. Мала місце і рада старійшин при раджані-сабха.

У пізньоведичеський період (800-500 рр. до н.е.) сформувалася специфічна соціальна структура староіндійського суспільства, утворилася система варн, а пізніше каст-соціальних груп, які визнаються спадковим народженням людини, а також які забезпечують його правовий і професіональний статус. Серед причин цього явища називають протиставлення прибульців-аріїв туземців, їх спроба обмежити місцевий етнічний компонент у правоздатність, а собі створити додаткові правові привілеї. На санскриті варн - це цвіт (арійські завойовники були світліше автохтонів, належали, по видимому, до європеоїдної раси). Розрізняли 4 варн особисто вільного населення. У Неру це: "брахмани, або вчені, мудреці, кшатрії, або правителі, вайші, купці і люди які були зайняті у торгівлі та шудри або робітники” (13).

Сучасна історико-правова наука приєднує також до варни кшатріїв воїнів, а до вайшіїв - землеробів та ремісників, шудри конкретизуються у якості слуг(14).

Згідно Законів Ману "Цар повинен невсипно примушувати вайшіїв і шудрів до виконання призначених їм обов'язків, а якщо ці дві (варни)" ужгшлися від своїх обов'язків, вони б зруйнування весь світ.

Тут вказуються категорії особисто невільного, неправоздатного населення -рабів: „Захоплений у полон під стягом, службовець за утримання, народжений у домі свого господаря, куплений чи подарований, отриманий у спадок і який став рабом у наслідок покарання". Життя та смерть раба у Індії розглядалися як право господаря, угоди раба були недійсними, діти рабині-власністю господаря(15).

Разом з тим, староіндійське рабство мало більш м'які форми, ніж у Греції та Римі. Раби тут могли мати свої сім'ї і власність, мали право на дари і спадковість. Попавши у стан раба, вільний не втрачав кастових, родових та сімейних зв'язків.

Особливості державного ладу Стародавньої Індії найбільш висловилися у так званий "магадхо-маурійський період (друга половина 1-го тис. до н.е. - І ст.).