Держава і право стародавнього Сходу. Основні риси старосхідного права, страница 3

На рубежі ІV-ІII тис. до н.е. на території Єгипту вже існувало 40 областей-„сепатів (з грецької –„номів"), які управлялись номархом і який носив титул „начальника каналу”, а також виконуючого обов'язки верховного жреця місцевого релігійного культу. Тривалі ворогування і воєнні міжусобиці привели до завоювання номів сильнішими і утворення до кінця IV тис. до н.е. довох царств-Верхнього Єгипту на Півдні і Нижнього на Півночі. Номи у них стали територіально-адміністративними одиницями.

В боротьбі за створення іригаційної системи та за володіння багатими пасовищами Нижнього Єгипту на початку III тис. до н. е. цар Верхнього Єгипту Менес (Нармер) переміг Північ і заснував єдину державу з столицею в Мемфісі. Виходячи із особливостей історичного розвитку, періоду існування староєгипетської держави поділяють на декілька періодів:

а) Раннє царство (3100-2800 рр. до н.е.).

В цей час царювали перші три династії фараонів. Період характеризується:

- подальшою диференціацією суспільства;

- централізацією необмеженої державної влади в руках обожествляемого монарха- фараона;

- формування державного механізму як основи виникнення "дворцовой" системи правління (посади вищих державних чиновників займають родичі фараона, серед придворного оточення з'являються "начальник царської скарбниці”, "носій царських опахал”, „носій сандалів фараона" і т. д.);

- створення єдиної територіально-адміністративної системи управління державою і збором податків через царських чиновників (в країні стали проводитися періодичні переписі "людей, худоби, золота");

- активною войовничою політикою (загарбницькі походи у Нубію, проти лівійців та дебуїнів Сіная).                                          б) Стародавнє (Старе) царство (2800-2250 рр. до н.е.).

Час включає царювання ІII-ІV династії. Період характеризується:

- появою поряд з царським крупного землеволодіння, світської і духовної знатті;

- кінцевою втратою сільської общинної самостійності, зникнення вільних землеробів;

- розширення придворної верхівки за рахунок номової аристократії;

- виникненням різноманітних категорій залежності, появою рабського ринку;

- подальшим закріпленням бюрократичного апарату, систематичним даруванням земель зі сторони центральної царської влади;

- появою посади верховного сановника - джаті, який на початку відав лише справами царського двору;

- створенням структурних підрозділів в управлінському апараті (відомство суспільних робіт, фінансово-податкове, судове і воєнне відомство);

- посиленням до кінця вказаного періоду економічної і політичної самостійності окремих номів, що призвело до першого розпаду Єгипту.

Після періоду смуту і роздробленості, коли династії фараонів змінювали один одного на протязі декількох років, або навіть місяців, фіванським номам вдалося знову об'єднати Єгипет.

в) Середнє царство (приблизно 2250-1700 рр. до н.е.). Час ХІ-ХІІ династії. Характерними для періоду були:

- розвиток товарно-грошових відносин;

- розширення царсько-храмового господарства за рахунок більш інтенсивної експлуатації "слуг царя¹' (категорій залежного населення, яке володіє невеликим особистим майном і отримує мізерну оплату за працю з фондів фараонів), а також рабів-військовополонених і злочинців, перетворених у рабів;

- значний зріст рабовласництва у приватних господарствах крупних власників аристократів;

- поява прошарку мілких і середніх землевласників не пов'язаних кровними узами з придворною знаттю, так званих "неджис" (маленьких) і "сильних неджис";

- підвищення значимості в суспільно-політичному житті держави міських прошарків населення;

- загострення боротьби за владу між старою родовою аристократією номів і новою служивою знаттю;

- розгорнення повстанського руху об'єднаних мас населення.