Але, найбільш важливим хоча і вторинним, вважається воєнний фактор, який привів до найпростіших державних утворень "в епоху, коли суспільство ще не знало класового ділення” (5). На користь даного твердження разом з наявністю вже у період "воєнної демократії” своєрідного управлінсько-примусового апарату, свідчить і інша ознака державності—розподіл населення за територіальним принципом. Тобто виникнення в протодержавах територіальних одиниць, де проживають люди, не пов'язані кровнородинними відносинами. Даний процес був наслідком військових завоювань, які із збільшенням надлишкового продукту перетворилися, на думку 3. Черніловського, "в регулярний, легалізований звичаєм, ідеологічно піднесений постійний промисел” (6).
В результаті могли створюватися територіальні об'єднання, які складалися як із родоплеменних, так і з протодержавних утворень. Вони примітивно керувалися (збір данини, трудові повинності, поставка воїнів) із єдиного державного центру, який представляв собою вже не воєнно-демократичну, а воєнно-ієрархічну структуру.
Воєнної теорії виникнення держави дотримувався К. Каутський. На його думку, класова боротьба як наслідок соціального розслоєння суспільства носила характер довільний від державних структур. "Лише в результаті зовнішнього насильства, - писав Каутський, - виникає поділ на класи, але внаслідок поєднання в одне двох общин, з яких одна стає володарюючим та експлуататорським, інша-пригнобленим і експлуатуючим класом”(7).
Таким чином, в нашому уявленні найбільш об'єктивною являється концепція, яка пояснює генезис держави не соціальнокласовими інтересами володарюючої верхівки суспільства, а ходом „звичайного розвитку самого общинного ладу з складних надобщинних структур”(8).
Разом з тим, на наш погляд, кінцева побудова класичної державної моделі зі всіма наданими їй ознаками (територіальна організація політичної влади, наявність державного механізму як особливої форми організації політичної влади, суверенна організація публічної влади, правова організація суспільного життя у державі) відбувалося в країнах Стародавнього Сходу одночасно з формуванням соціально-сословних інститутів, які визначають специфіку суспільного і державного ладу у цьому регіоні.
IIпитання.
Стародавній Єгипет.
Згідно археологічним матеріалам, одним з найбільш стародавніх державних утворень вважають Єгипетське царство, яке розташовувалося в долині Нілу. Територія Північно-східної Африки і Аравійського півострова з Х-ХІ тис. до н.е. була заселена кочуючими племенами семито-хамітської мовної сім'ї (протосемитами, берберами, кушитами). Клімат тут був вологий, долина і дельта Нілу - болотистою, а навколишні землі представляли собою савану з багатою флорою і фауною, що забезпечувало життєві потреби місцевого населення шляхом полювання, риболовства і збирання. Переміна клімату в епоху неоліту призвело до осушення саван і переходу населення у пойму Нілу, що змінило характер його господарської діяльності (в основному зайняття скотарством і землеробством) і обумовило утворення територіальних общин.
На початку IV тис. до н.е. общини володіли землею на основі общинної власності. Територіально-управлінські структури, які складалися в особі ради старійшин і племінних вождів постійно присвоювали собі право верховного власника землі.
Таку можливість вони отримали в результаті того, що розпоряджалися розподілом води, побудовою іригаційних споруд. Специфічною рисою генезису єгипетської держави являється найбільш чітко виражене поєднання в руках управлінської верхівки господарських та релігійних функцій. Центрами об'єднувальних процесів у Єгипті стали стародавні храми, які підкоряли навколишні сільські общини для спільного ведення іригаційних робіт.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.