Держава і право стародавнього Сходу. Основні риси старосхідного права, страница 12

Спостерігається нерівномірність у правовому захисті власників.

Закон, перш за все охороняв царську, храмову власність, власність родової знаті. Але, поступово став розвиватися і інститут приватної власності (у Китаї в VI ст. до н.е. законодавче було закріплено право приватної власності на землю). Монарх розпоряджався своєю власністю без обмежень. Часто земля, нерухомість, раби ставали предметом дарування, як знак оцінки службової діяльності чиновництва. Могла бути предметом купівлі-продажу, передачі у спадок, дарування і оренди власність храмів і окремих осіб. Законодавчі збірники і царські укази визначали умови укладання угод.

Але ж, в більшості випадках за монархом залишалося верховне право власності, особливо на землю, і він міг у будь-який час застосувати свою владу наперекір діючим нормативно-правовим актам, а також правовим звичаям.

3. Зобов'язальне право.

У старосхідних державах були широко розповсюджені різноманітні види договорів (купівлі-продажі, найму, позики, міни, дарування, перевезення, оренди, збереження, спільного користування). На ранніх стадіях державного розвитку договори укладалися в усній формі при свідках. Так, у Єгипті формальною умовою дійсності договору була урочиста клятва про його дотримання перед жрицями або посадовими чиновниками. У Вавилоні договори записувалися на глиняних табличках. Сторони повинні були свято виконувати договір. За його порушення передбачалася відповідальність. У ст. 124 Гл.1 Законів Хамурапі зазначено: "Якщо людина віддасть на зберігання срібло, золото або, що б там не було перед свідками, і той відпиратиметься перед ним, то цю людину повинно изобличить і він повинен вернути все, від чого відпирався у двійні”(19).

Чітко регламентувався законом договір позики. У Єгипті найціннішою заставою була мумія боржника. Широко було розповсюджене кабальне рабство, при чому замість себе боржникові дозволялося віддати дружину, сина, дочку.

У праві успадкування розрізнялося два види - за законом і заповіту. Успадкування за законом має більш стародавні коріння. З розвитком інституту приватної власності закон став враховувати волю власника. Ст. 165 гл. І

Законів Хамурапі визначає у спадку долю за заповітом, "якщо людина подарує своєму спадкоємцю, приємному у його очах, поле, сад або дім і напише йому документ з печаткою", і долю за законом, яка складає рівну частину за числом спадкоємців (20).

4. Сімейне право.

Головування чоловіка у сім'ї старосхідне право будувало в ранг святості і визначало його у якості пана над всіма її членами. Наприклад, у ст. 2-3 гл. IX Законів Ману записано: „День і ніч жінки повинні знаходитися у залежності від чоловіків (свого сімейства).Батько охороняє її у дитинстві, чоловік охороняє її у молодості, сини охороняють її у старості; жінка ніколи не придатна для незалежності” (21). Шлюбна угода носила характер продажі невістки і укладався батьками сімейств. Батько молодого повинен був заплатити за невістку грошима або подарувати її сім'ї худобу. Офіційно вирішувалося більшість. Старшинство дружин визначалося у Індії варновою системою, у Китаї - часом вступу у шлюб, у Вавилоні чоловік мав право мати, крім дружин, наложниць. Пріоритет чоловіка закріплювався і при розірванні шлюбу. Закони Ману (ст. 77, 72, гл. IX) зобов'язували чоловіка лише на протязі року "тепер дружину, яка ненавидить його", а потім "він може відібрати у неї майно і припинити спів мешкати з нею". У випадку "якщо (чоловік) взяв дівчину законним шляхом, він може кинути (її, якщо вона) з пороком, хвора або збезчещена або віддана йому з обманом" (22). Суворо каралося перелюбоство. У Єгипті жінці відрізали ніс, а чоловіка кастріровали, у Вавилоні-обох топили.

5. Кримінальне право.