Держава і право стародавнього Сходу. Основні риси старосхідного права, страница 10

2) Державний лад.

Специфічні риси соціально-економічних і релігійних відносин на Стародавньому Сході визначили характер контрольно-регулятивних функцій державних утворень та особливості політичної організації суспільства.

Успішне здійснення першої, економічної функції могло бути досягнуто лише при умові чіткої організації суспільних робіт. Захист від повені та штучний полив у засушливу пору забезпечували життя "річкової цивілізації'. При крайній нерозвиненості засобів виробництва Стародавнього Світу для іригаційних робіт потрібна була велика кількість людей, а ефективно керувати ними могла лише сильна державна влада з чітко організованим бюрократичним апаратом. При цьому слід вказати ще на одну причину збереження сільської общини на Сході. Вона стала одним з низових ланок в управлінському ланцюзі державного механізму. Перша функція держави перепліталася з другою завоювання сусідніх територій. Це давало можливість залучити у сферу публічних робіт нових виробників-членів сільських общин підкорених народів і рабів з числа воєннополонених.

Третьою функцією старосхідного, як і всякої іншої експлуататорської держави, являлося забезпечення соціально-класового господарства правлячої частини суспільства, що також вимагало відповідних форм державного правління і устройства та здійснювалося перш за все методами насильства.

В умовах обмеженої правоздатності основної маси суспільства надзвичайно важливе значення мала четверта функція старосхідної держави - ідеологічна. Для того, щоби запобігти соціальних протестів, які визнані насильницькими методами управління, необхідно було забезпечити непохитність легітимаційних основ державної влади. Це завдання вирішувалося жрецтвом, діяльність якого була спрямована перш за все на релігійно-культурну консолідацію суспільства шляхом обожнювання титулу правителя і переконливість народу віри у богодатність його влади. Наприклад, у кожній старосхідній державі існувала офіційна релігійно-філософська школа, яка розробляє відповідні концепції (культ бога Сонця у Єгипті, бога Мардука у Вавилоні, брахманізм у Індії, конфуціанство у Китаї).

Найбільш відповідала вказаним функціям монархічна форма державного правління, що і було суттєве абсолютній більшості старосхідних держав. Але, все ж таки були виключення з правил - самоуправління деяких вавилонських міст, республіки-гани у Стародавній Індії, є також думка про республіканські форми правління у Мохеджо-Даро і Харапе.

Старосхідний монарх зосереджував у своїх руках всі гілки влади. Радні органи із представників родової знаті або служивого чиновництва, як правило, не могли створити серйозного впливу на його рішення і цілком залежали від влади царя. Правда у окремі кризисні періоди монархи змушені були рахуватися з аристократичною верхівкою, жрецькою і воєнною знаттю, а деколи навіть з торговими кругами і "безпорадними” землеробами.

Для державного механізму, у якому на різних стадіях історичного розвитку Стародавнього Сходу переважала або аристократична знать, або служиве чиновництво, була характерна палацева система управління, яка передбачала одночасне забезпечення потреб царя і виконання державних обов'язків.

Н. Страхов вважає, що в таких умовах "відсутні були постійно діючі державні органи з чітко визначеною компетенцією, а були лише особи, слуги яким надаються окремі доручений'. При цьому він знаходить „значну систему у трьох головних областях управління: фінансового відомства (відомства по грабежу свого народу), воєнного відомства (відомства по грабежу інших народів) і, останнє, відомства суспільних робіт” (18).

Важливим елементом державного механізму була армія, яка виконувала не тільки зовнішню, але й поліцейську функцію, забезпечувала захист державного ладу і особисту охорону правителя.