Навіть в епоху німого кіно при експорті кінофільмів на іноземні ринки відбувалось своєрідне мовне посередництво. А на зламі 20 століття в семіотику кіно був включений письмовій переклад у вигляді субтитрів. Субтитри включались в дію у певному часовому й просторовому контексті, вони допомагали глядачеві потрапити у потаємні думки персонажу й подолати відмінності між реальним та сценічним часом [2, c.131].
При аудіовізуальному перекладі відбувається переклад багатомодальних та мультимедійних текстів на іншу мову та їх перенесення в іншу культуру. Основними змістовними модальностями аудіовізуальних текстів є мова, зображення, музика, колір й перспектива. А основними формами аудіовізуального перекладу – субтитрування й дублювання [1].
У другій половині 1920-х років з’явилось звукове кіно, й в цей же час технічний прогрес уможливив «повторне озвучування» сцен та діалогів, які знімались у умовах з підвищеним рівнем шуму. Цей процес отримав назву «додаткової синхронізації» або «послідовного озвучування». Спочатку його розглядали як спосіб підвищення якості оригінального звукозапису, але незабаром послідовне озвучування стало використовуватись для заміни початкового діалогу його перекладеною версією. Ця техніка стала безпосереднім попередником сучасного дублювання [10, c.74].
Процес субтитрування складається з створення фрагментів письмового тексту (субтитрів), які накладаються на відзнятий матеріал. Оскільки при цьому відбувається переключення зі звукового носія на письмовий, субтитрування визначається, як «интермодальна» форма аудіовізуального перекладу. Текст субтитрів має певні просторові параметри: його розміри не повинні перевищувати 2 рядки по 35 символів в кожній [9].
З початку 1970-х років почали активно розповсюджуватись так звані інтерлінгвістичні (внутрішньомовні) субтитри, що складались на тій же мові, яка була заявлена в оригінальному фільмі. Традиційно внутрішньомовні субтитри призначалися для міноритарних аудиторій – наприклад, для іммігрантів, бажаючих по практикувати нову мову, чи для носіїв діалектів, чия мова сильно відрізнялась від стандартизованої мови.
В наші дні такий вид субтитрування використовується переважно в кінофільмах для глухих глядачів.
Повторне озвучування з технічної точки зору являє собою комплекс процедур передачі усної мови: складання тексту субтитру, начитка закадрового дикторського тексту, одночасний переклад й дублювання з синхронізацією рухів губ [21].
Повною протилежністю цих способів аудіовізуального перекладу є вільний коментар, коли на оригінальний звук накладаються голоси коментаторів. Такий переклад зазвичай використовується при перекладі значимих подій стихійного характеру – наприклад, на кінофестивалях, де часові й бюджетні обмеження не дозволяють використовувати більш складні форми передачі усного та писемного повідомлення [23]. В таких випадках перекладач може перекладати фільм навіть без попереднього ознайомлення зі сценарієм, й таким чином він озвучує весь акторський склад.
Субтитри (також: сабтитри, від. англ. subtitles – дослівно: підписи знизу; (жарг.) саби, скорочення від «субтитрів») – текстове супроводження відео, дублююче або доповнюючи звук фільму. Переважно в субтитрах відображена мова персонажів [13].
Зазвичай субтитри оформлюють як текст, написаний шрифтом середнього розміру й розміщений в нижній частині екрану при перегляді відео. Субтитри корисні для людей, які погано чують звук в фільмах, чи вивчаючим іноземні мови [3, c.168]. Тим не менш субтитри часто використовують й для перегляду фільмів (часто: аніме) с оригінальним аудіо без звукового перекладу. (В деяких країнах – наприклад, в Ізраїлі чи Болгарії – це звичайний спосіб перегляду, а голосовий переклад використовується тільки в фільмах для дітей та в так званих мильних операх). Субтитри іноді містять додаткову інформацію про події на екрані – наприклад, режисерські коментарі до фільму чи пояснення тяжких для розуміння місць.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.