По-перше, позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування ж означає вкладання грошей з метою забезпечити надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.
По-друге, при банківському кредитуванні ініціатором угоди, звичайно, виступає боржник, а при інвестуванні — банк, який намагається купити активи на ринку.
По-третє, в більшості кредитних угод банк — головний і один з небагатьох кредиторів, тоді як в інвестиційному процесі він, як правило,— один із багатьох кредиторів.
По-четверте, кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, інвестування ж є знеособленою діяльністю.
Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у тому, щоб забезпечити собі збереження коштів, диверсифікацію (розподіл інвестиційних грошових коштів між різними суб'єктами вкладів з метою зниження ризику можливих втрат капіталу чи доходів на нього), доход і ліквідність.
Інвестиційні цінні папери — це зобов'язання, які обертаються на ринку у вигляді векселів, облігацій і акцій. Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій за двох умов: 1) вони повинні обертатися на ринку і 2) слугувати борговим зобов'язанням.
Таким чином, комерційні банки не можуть інвестувати кошти в акції. Періодично банки стають власниками акцій, які були заставою по позичці і залишилися непогашеними.
216
Ці акції необхідно продати протягом оптимального строку.
Комерційні банки особливу увагу приділяють якості цінних паперів, які вони купують. На якість облігацій впливає багато факторів, але їх не завжди можна виявити в момент купівлі. Інвестування коштів не є точною наукою, немає надійного методу вкладання грошей на тривалий період, оскільки емітентів цінних паперів, які купують комерційні банки, підстерігають різні випадковості. Майже всі цінні папери деякою мірою є об'єктом спекуляції. Все це свідчить про те, що якість цінних паперів — значною мірою поняття відносне.
Між позичковими й інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв'язок. Банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій. Функція інвестицій — поповнювати резервний капітал відповідно до “сходинко-вих” строків зобов'язань інвестиційного портфеля, а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, яка виникає у зв'язку з вилученням клієнтами своїх коштів або одержанням заявок на позички, які перевищують наявні ресурси. З ряду причин інвестиції не повинні мати таку ж ліквідність, як позички.
При виникненні випадкової потреби в коштах можна змінити обсяг інвестиційного портфеля і при необхідності — зменшити розмір позичкового капіталу. Це здійснюється шляхом продажу цінних паперів, у котрі були вкладені кошти, погашення позичок, наданих на вимогу, невідновлювання кредитів, строк погашення яких закінчується.
Банківським інвестиціям властиві фактори ризику. Виділяються три таких фактори: кредитний, ринковий і процентний ризик.
Кредитний ризик характерний для цінних паперів, котрі пов'язані імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться так, що він буде неспроможним виконати свої фінансові зобов'язання.
Ринковий ризик може виникнути у зв'язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів або в економіці, в результаті яких привабливість деяких паперів як об'єктів вкладення коштів може бути частково втрачена, а тому їх продаж буде можливий тільки з великою знижкою.
Процентний ризик пов'язаний з визначенням процента по облігаціях у договірному порядку з моменту їх випуску й відносною свободою коливань ринкових ставок вверх і вниз. Чим віддаленіший строк погашення облігації (або ін-
217
шого кредитного зобов'язання), тим вищий ризик, пов'язаний з динамікою ставки процента.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.