Документарне інкасо застосовується у двох видах: “документи протії платежу” й “документи проти акцепта”. Техніка розрахунків при обох видах документарного інкасо багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві. Останній виписує на його основі платіжне доручення і через свій банк провадить оплату.
У другому вітряку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Останній враховує вексель і надає своєму клієнту обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. З настанням строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель передбачає ризик несплати з настанням строку погашення, банк імпортера може застосувати захід захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином. Товари, призначені для одержання імпортером, затримуються у місці відвантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для одержання вантажу.
Розрахунки ча допомогою товарних акредитивів здійснюються переважно в такому ж порядку, як і в середині країни. Особливість полягає в тому, що на відміну від внутрішніх розрахунків платіж з акредитиву провадиться не в банку постачальника (експортера), а в банку покупця (імпортера).
У банківській практиці зустрічаються деякі особливі форми акредитиву: револьверний — постійно поповнюється до встановленого рівня, використовується для оплати регулярних поставок товарів; компенсаційний — передбачає багаторазове використання акредитиву для паралельних розрахунків з багатьма субпостачальниками.
Від операцій обслуговування експортно-імпортних операцій комерційні банки мають прибуток, котрий включає комісійну винагороду і процент за кредит (у разі його надання).
Лізингові послуги відносяться до нових нетрадиційних видів послуг комерційних банків Лізинг являє собою здачу
223
в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду манна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надає гься в майновій формі і погашається клієнтом у розстрочку. Він виник у 50-ті роки нинішнього століття паралельно з розвитком системи прискорення амортизаційних списувань.
Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує певне майно (устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично усі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску.
Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює проценту за кредит.
Доход банку від лізингових операцій включає: лізинговий процент, залишкову вартість майна до моменту закінчення строку оренди, податкові пільги, пов'язані з інвестуванням в обладнання. Плата за лізингову послугу нижча від позичкового процента, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати грошову позичку для купівлі дорогого обладнання. Банк має можливість встановлювати оплату за лізингову послугу нижче за позичковий процент за рахунок того, що орендар передає йому право користування інвестиційними пільгами при оплаті податків, тобто він ділиться з клієнтами одержаною вигодою у формі зниження процента.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.