Гроші та кредит: Навчальний посібник. Глава 8. Операції комерційних банків, страница 24

Приклад. За рахунок довгострокового кредиту будується підпри­ємство харчової промисловості. Кошторисна вартість будівництва ста­новить 20 млн. крб, а нормативна тривалість його — 18 місяців. Що­річний прибуток підприємства повинен згідно з проектом становити 400 тис. крб.

У цих умовах витрати на будівництво підприємства мають окупи­тися за п'ять років (20 000 тис. крб.: 400 тис. крб.) при середньогалузевій окупності 5,9 року, а загальний строк користування кредитом до­рівнюватиме 6,5 року (1,5+5).

Банки надають довгостроковий кредит тільки кредито­спроможним позичальникам, що здатні повернути його у встановлені строки та сплатити проценти за користування кредитом. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є однією з важливіших сторін госпрозрахунко­вої діяльності банків в умовах переходу до ринку. Банки спочатку вивчають народногосподарську доцільність та мож-

241

ливість здійснення капітальних вкладень, а також їх еко­номічну ефективність. Для цього вони аналізують звітність підприємств і організацій про фінансово-господарську ді­яльність, баланси доходів і витрат, плани технічного пере­озброєння, проектно-кошторисну документацію та інші ма­теріали. При довгостроковому кредитуванні забезпечення виконання позичальниками своїх обов'язків передбача­ється в кредитному договорі у формі неустойки (штрафу, пені), застави, гарантії, страхування кредитного ри­зику.

Довгостроковий кредит використовується на оплату ра­хунків постачальників машин і устаткування, підрядних бу­дівельно-монтажних, проектних та інших організацій за ви­конані роботи та зроблені послуги.

Процентні ставки за користування кредитом встановлю­ються з урахуванням тривалості строку кредитування, по­даних позичальниками гарантій своєчасного повернення кредиту, попиту і пропозиції кредитних ресурсів та їх ціни, а також наявності кредитного ризику. Встановлювані бан­ком ставки плати за кредит мають забезпечувати повне по­криття його витрат та одержання необхідного прибутку від здійснення госпрозрахункової діяльності (див. приклад).

Приклад. Банк використовує як кредитні ресурси кошти інших банків і сплачує за них 12 % річних. Власні витрати та необхідний прибуток, що пов'язані з госпрозрахунковою діяльністю банку, станов­лять 3 % від суми кредиту, що надається. За цих умов, не беручи до уваги інші кредитні взаємовідносини, річна плата за користування кредитом повинна встановлюватися на рівні не нижче 15 %.

Одним із заходів уряду та Національного банку Украї­ни щодо стабілізації економіки республіки та виходу її з кризового стану є введення з 1992 р. державного кредиту­вання будов і об'єктів виробничого призначення. Воно здійс­нюється за рахунок коштів інвестиційного фонду України, котрий формується з асигнувань республіканського бюд­жету.

Обсяги державного кредитування, його напрями й об'­єкти визначаються Прогнозом економічного та соціального розвитку України або рішеннями Кабінету міністрів Ук­раїни, виходячи з державної інвестиційної політики й роз­мірів інвестиційного фонду.

Рішення про надання державного кредиту та про роз­мір процентної ставки за користування ним приймаються Національним банком України разом з Міністерством еко­номіки та Міністерством фінансів України. Після цього між Національним банком України та комерційними бан­ками укладається кредитна угода. У свою чергу, установи

242

комерційних банків та інвестори укладають між собою кре­дитні угоди, які визначають мету надання кредиту, строки його повернення, процентні ставки, економічні санкції та ін.

Інвестори починають погашати кредити через рік після закінчення нормативного строку будівництва, реконструк­ції та технічного переобладнання об'єкта кредитування, Комерційні банки перераховують кошти, що надійшли від інвесторів у погашення боргу, на рахунок інвестиційного фонду в Національний банк України для повернення їх у республіканський бюджет. Сюди ж зараховуються й 30 % плати інвесторів за користування державним кредитом.

Контроль за цільовим використанням державного кре­диту інвесторами здійснює Національний банк України, а за своєчасним поверненням його до республіканського бюд­жету — Міністерство фінансів.