На думку Метца існує суттєва різниця між вербальною мовою та кіномовою й полягає в тому, що остання не має словникового запасу. Інакше кажучи, в ній не існує початкових елементарних одиниць, кількість яких піддається підрахунку, а значення загальноприйняте.
Обидва напрямки сходились на тому, що кіно повинне розглядатись не як мова, а як мовлення.
Не обішли увагою кіно мову й такі вітчизняні вчені, як Ю.М. Лотман та В.В. Іванов. Вони займались вивченням питань теорії кінематографу в своїй роботі «Очерки по истории семиотики в СССР» [52, c. 31].
Згідно з теорією Ю.М Лотмана, представленій в його роботі «Семиотика кино и проблемы киноэстетики», будь-який кінотвір – це ряд складних повідомлень, які транслюються глядачу автором фільму. Повідомлення в свою чергу можна розділити на менші кіно одиниці – знаки, за допомогою яких вибудовується кіномова.
Ю.М. Лотман стверджує, що природа кіно послідовна і як наслідок комунікативна, а комунікація, як відомо, передбачає наявність повідомлення, адресанта, адресата й каналу зв’язку, по якому передається повідомлення. Ю.М. Лотман опирається на класичну модель комунікації, запропоновану Р.О. Якобсоном. Згідно до цієї моделі повідомлення кодується відправником та декодується одержувачем. Крім того, Якобсон вказує на обов'язкову наявність контакту між адресантом і адресатом і на контекст, в рамках якого відбувається комунікація. Ю.М. Лотман відзначає, що модель Р.О. Якобсона надто абстрактна, і робить акцент на тому, що коди учасників комунікації ні в якому разі «не тотожні, але утворюють пересічні безлічі» [29, c. 102].
Таким чином, Ю.М. Лотман розуміє кіно як особливу комунікативну систему. «Режисер, кіноактори, автори сценарію, всі творці фільму щось нам хочуть сказати своїм твором. Їх стрічка – це як лист, послання глядачам». Для того, щоб кінематографічна комунікація відбулася, її учасникам необхідно досконало володіти мовою кіно. Глядач, який йому не навчений, може зіткнутися з «Видимістю розуміння там, де справжнього розуміння немає. Тільки зрозумівши мову кіно, ми переконаємося, що воно являє собою не бездумну копію життя, а активне відтворення, в якому подібності та відмінності складаються в єдиний, напружений – часом драматичний – процес пізнання життя».
У роботах англомовних перекладознавців питання кіноперекладу розглядається вже давно. Була створена велика кількість робіт на дану тему, як наукових, так і науково-популярних.
Наприклад, Пілар Орейро задається питанням, чи є аудіовізуальний переклад нової сферою діяльності або ж це область, в якій перетинаються кілька галузей знань. Крім того, вона створює теоретичну базу для різних видів кіноперекладу [24]. У книзі вводяться і структуруються терміни, тому що на думку автора, термінологічна база даної сфери діяльності ще не усталилася. У книзі описується, як сама технологія субтитрування і дублювання, так і відмінність даних областей діяльності з точки зору реципієнтів і перекладачів, даються поради і рекомендації для перекладачів аудіовізуальних текстів.
Інший науковець, Керол О'Салліван, розглядає кінопереклад з іншої точки зору. В її книзі акцент робиться на розбір фільмів, персонажі яких говорять на різних мовах і переклад подібного кіноматеріалу на англійську мову (наприклад, кілька розділів присвячені розбору перекладу неангломовних фраз в фільмі, що вийшов в російський прокат під назвою «Бесславные ублюдки»)[33].
На відміну від вищезгаданих робіт, в яких розглядалася практична сторона перекладу кіно, в статті Агніешкі Жарковской даються загальні відомості про кінопереклад, класифікація, історія, регіональний розподіл різних типів перекладу кіно, плюси і мінуси кожного з видів кіно перекладу. Проте стаття носить чисто теоретичний характер, і ніяких практичних рекомендацій в себе не включає.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.