Загальний історичний огляд розвитку філософських знань. Зародження класичної філософії. Філософія Індії і Китаю, страница 7

У системі джайнів виділялося сім категорій, однак тільки дві з них – душа і нежива річ – були основними. Душі поділялися на «вільні», «зв’язані» сансарою і «пекельні». За своєю природою всі душі вважалися вічними і всюдисущими, передбачалося, що розмір їх визначається тілом. Негадано трактувалося в джайнізмі поняття карми: карма вважалася тонкою матерією, що налипає на душу відповідно до минулих дій і забруднює її. Для світогляду джайнів був характерний крайній аскетизм. Вони думали, що людині, яка досягла досконалості, не має сенсу продовжувати життя, звідси в джайнізмі – практика самогубств.

Прихильники джайнізму поступово розвинули свою пишну обрядовість. З давнього часу джайнізм має дві течії: дігамбари (оголені, «одягнені повітрям»), яким пропонується відмовитися від усіх спокус життя, і шветамбари («ті, що носять білий одяг»), які ставлять менш строгі вимоги. Сьогодні переважає друга течія. Джайнізм сповідають в основному заможні шари міста: торговці, лихварі, ремісники. В Індії нараховується біля двох мільйонів його прихильників, що мають свої навчальні заклади і періодичну пресу.

3. Буддизм. Світосприймання буддизму. Це релігійне вчення має як дуже незвичайну внутрішню логіку розвитку, так і досить цікаву історичну долю. Виникнувши в VI ст. до н.е. в Індії не як релігійна, а, скоріше, як атеїстична система, що стверджує ідеал заспокоєння особистості в абсолютному небутті, буддизм придбав статус світової релігії, перетерпівши корінні зміни у своїх основах. «Ніколи не було цілком усвідомлено, яка радикальна революція трансформувала буддійську церкву, коли новий дух, до того причаєний в ній, піднявся у блиску слави в перші століття н.е. Порівнюючи атеїстичне, що відкидає душевне, філософське вчення про шляхи особистого кінцевого звільнення, яке досягається в абсолютному знищенні життя і при шануванні пам’яті його земного засновника, із величною церквою (що його замінила) з верховним богом, оточеним численним пантеоном і сонмом святих, релігією дуже набожною, обрядовою і церковною, з ідеалом загального порятунку всіх живих істот, порятунку божественною милістю будд і бодхісаттв, порятунку не в знищенні, а у вічному житті, – ми можемо з повною підставою стверджувати, що історія релігій навряд чи ще була свідком подібного розколу між старою і новою вірою, що продовжує однак, претендувати на загальне походження від того самого релігійного засновника» (Ф.І. Щербацькой, 1988, с. 235).

Філософія раннього буддизму, що втілилася, головним чином, у корпусі філософських вчень хінаяни («малої колісниці») постулювала як єдину реальність сукупність найпростіших ментальних елементів буття (дхарм), що існують як загальні поняття (!ідеї») і як відповідні цим поняттям «феномени», що спалахують на мить і відразу занурюються в абсолютний спокій. Ніщо інше не є реальністю; душа, матеріальні об’єкти, навіть сам Будда являють собою лише сукупність дхарм і нічого більш.

Світ являє собою послідовність яскравих миттєвих кадрів, що випливають один за одним як у кіно. Уся внутрішня логіка розвитку космосу, уся різноманітність процесів, що протікають у космосі, визначається в такій моделі своєрідним «причинним» зв’язком між дхармами. Слово «причинна» узято в лапки, тому що тут мається причинність особливого роду: кожна з дхарм «спалахує» на мить і відразу вгасає, тому вона не може бути ні матеріальною, ні логічною причиною появи інших дхарм; дхарми не взаємодіють одна з одною. Однак за деякою примхою долі вони з’являються в зв’язуваннях, і дхарма звуку зв’язана з дхармою органа слуху і дхармою свідомості.

Людське існування – це потік життя, тобто потік, що складається з послідовності миттєвих «спалахів» вісімнадцяти елементів: шести органів (орган зору, орган слуху, орган нюху, орган смаку, орган дотику, здатність інтелекту), шести об'єктів (колір, звук, запах, смак, відчутне, не чуттєві об’єкти), шести регулюючих свідомостей (свідомість видимого, свідомість чутного, свідомість пахощів, свідомість смаків, свідомість відчутного, свідомість невідчутного). Деякі з цих елементів складаються з однієї дхарми, деякі – з безлічі дхарм. Сенс людського існування покладається в придушенні активності всіх елементів, у досягненні ними стану абсолютного спокою.