Загальний історичний огляд розвитку філософських знань. Зародження класичної філософії. Філософія Індії і Китаю, страница 10

«Золотим віком» китайської філософії є період 6-3 ст. до н.е. У цей час виникли і вже згадана школа натурфілософів, і конфуціанство, і даосизм, і моїзм, і легізм, і школа імен. В умовах, коли влада правителя стала чисто номінальною, стан справ у Піднебесній усвідомлюється як залежний від «де» кожної людини.

Родоначальники двох основних традицій китайської філософії – Конфуцій і Лао-цзи – вводять у зв’язку з цим категорію «дао» – шляху як мірила належного індивідуального поводження. Нагромадження «де» досягається пізнанням «дао» і проходженням його; оволодіння знаннями виявляється важливим засобом гармонізації Піднебесної. Конфуцій і Лао-цзи розробляють взаємно доповнюючі моделі пізнання «дао».

Склалася й третя (запозичена з Індії) філософська традиція – буддизм.

Школи конфуціанської традиції.

Для Конфуція і його послідовників характерна опора на формальну упорядкованість людського поводження за допомогою строгої відповідності правилам церемоніалу «лі». Утіленням ідеалу знання виступає «шляхетний чоловік» (цзюнь цзи), який за допомогою твердого самоконтролю загнуздує природно-хаотичний початок у людині.

Конфуцій (Кун Фу цзи) (551-479 до н.е.) – китайський філософ, творець однієї з перших зрілих філософських концепцій і родоначальник конфуціанства – ідейно-культурного напрямку, що проіснував більш двох тисячоріч. Вчення Конфуція було відповіддю на кризу традиційної ідеології, центральною темою якої були відносини Правителя (вана) і Неба як джерела благодаті – магічної сили де, завдяки якій ван («Син Неба») упорядковував «Піднебесну» (суспільство). У Конфуція де перестає бути прерогативою правителя – кожна людина відповідальна за положення справ у Піднебесній і здатна на нього вплинути; де у трактуванні Конфуція моралізується й означає гідність, чесноту. Визнаючи за Небом роль верховного початку, Конфуцій як на практично діюче мірило земних справ указує шлях-дао, проходження якого і забезпечує нагромадження людиною де. На відміну від Лао-цзи, що трактував дао як всесвітній принцип, Конфуцій розуміє його як людське дао – істинний принцип людських діянь і моралі, стратегічну лінію благого життя.

Еталоном людини, що йде шляхом дао, вважав цзюнь-цзи, опис якого знаходиться в центрі уваги філософа. До числа основних якостей "цзюнь-цзи" відносяться: жень – гуманність, «і» – справедливість, чжи – знання і лі – ритуал. Особливої пошани заслуговує цзінь-цзи (досконало-мудрий).

Жень, як принцип, означає вибудовування відносин між людьми в суспільстві в дусі солідарності, аналогічної родинній близькості членів сім’ї. Принцип сяо – це вимога синівської шанобливості, етика батьків і дітей у державі. Зміст життя і полягає у виконанні людьми взаємних обов’язків відповідно до «чину» кожного – старших і молодших, панів і слуг. Фу лао – позначення батька-старійшини. Дао удосконалюється навчанням жень (принципу людяності, гуманності). Утвердження справедливості в Піднебесній не припускає «виправлення імен»: правитель повинний бути правителем (поводитися як правитель), підданий – підданим і т.п. Правитель – це батько, якому Небо дає владу. Всі віддані правителю, а правитель – волі Неба, і також, за концепцією справедливості, від нього чекають мудрості, гідної особистої поведінки, піклування про підданих.

«Чжи» у Конфуція зовсім не означає довільного багатознайства, це – знання того, що повинно робити і як це зробити. Нарешті, принцип «лі» означає засвоєння правил благопристойності (норм, церемоніалу), що вносить у кожну дію людини міру й упорядкованість. Правильне поводження припускає постійний самоконтроль і приборкання себе, підпорядкування культурній нормі, без яких неможлива стійка соціальність. Строго дотримуючись правил лі, «шляхетний чоловік» підтримує вень – стандарт цивілізованості, створений творчими мудрецями-правителями стародавності. Лі – це Лад у Піднебесній і це земний порядок з розвинутим етикетом.