Середньовічна держава в країнах Західної Європи. Ранньофеодальна держава

ЛЕКЦІЯ ПЯТА

СЕРЕДНЬОВІЧНА ДЕРЖАВА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ.

1. Ранньофеодальна держава.

2. Сеньоріальна монархія.

3. Станово-представницька монархія. Міста і міські республіки.

4. Абсолютна монархія.

І питання.

Дві попередні лекції були присвяченні державі і праву Античного світу. Але в ті часи Європу заселяли і інші народи, яких горді своєю цивілізацією греки і римляни називали варварами. До півночі від середземноморського басейну издревле проживали багаточисленні племена кельтів, германці, слов’ян, лето-летовців, угрофінів. Після завоювання Цезарем у І ст. до н.е. Галії і південної частини британських островів, відтісняння кельтів до північ, ближніми сусідами Західної Римської імперії у IV-V ст. виявилися переважно германці. Про їхній суспільний лад і форми родоплемінного управління маються свідчення в "Записках про гальську війну" Цезаря і "Германії" Тацита. Вони свідчать про подібність процесів розкладання первісно-общиного ладу у греків, римлян і германців.

У своєму державному генезисі германці не обминули фактора завоювання. У V ст. почалася активна воєнна експансія англів, ютів і саксів на Британські острови і витіснення кельських автохтонів скотів, бритів, піктів. Але, погляди більшої частини германських воєнних вождів зосередилися на багаті римські провінції і саму метрополію. Кордони Римської імперії піддалися штурму вестготів, лангобордів, вандалів, остготів, франків та інших племен.

Найбільш могутні завоювання вдалося зробити салічним (приморським) франкам на чолі зі своїм вождем Хлодвігом, який у кінці V ст. прийняв християнство, став королем. Період становлення франкської держави докладно описаний у хроніці "Історія франків" (друга половина VI ст.) єпископом Григорієм Турським. У результаті переможних війн королівство Хлодвіга в 510 р. простягалося від середньої течії Рейну до Піренейських гір. Візантійський імператор передав йому знаки августійшої гідності - пурпурну мантію і перловий вінець (1).

Таким чином, держава франків за формою правління представляла собою ранньофеодальну монархію, яка у своєму розвиткові пройшла два періоди:

1. кінець V-VII ст.ст. - династія Меровінгів;

2. VIII -середина IX ст.ст. - династія Каролінгів.

Вивчаючи ранньофеодальну державу франків, ми, по суті, вивчаємо державно-правову історію всієї континентальної Західної Європи, ніби подальше становлення національної державності в цьому регіоні було сполучено з Франконією, яка стала "територіальною першоосновою розвитку західної християнської цивілізації" (2).

Суспільний лад нового державного утворення формувався минаючи рабовласницьку стадію. Раби у франків були, про що свідчить Салічна правда - гл. X ст.1 (3), але рабська праця не одержала широкого розповсюдження. До того часу вона повністю вижила себе. Розпад Римської імперії показав нестійкість рабовласницьких відносин у нових умовах.

Специфіку складання соціальних груп феодалізуючого суспільства обумовив синтез общинних порядків франків і приватновласницьких гало-римлян. Вже у VI ст. більшість орних ділянок франкської общини (марки) стали вільно відчужуваною власністю (алодом), що визначило можливості для соціального розшарування общинників. Швидко розкладається феодальна вотчина із розподілом землі на панський домен і селянське тримання.

Для розширення королівської дружини, необхідної для подальших воєнних захоплень, королі щедро обдаровували за службу захопленою землею. Такі ж самі подарунки отримувала церква, яка ідеологічно оправдовувала загарбницьку політику Меровінгів і Каролінгів.

Одночасно проходив процес закабалення малоземельних общинників та тих які залишилися зовсім без землі. Вони змушені були шукати заступництва або іти на службу до землевласника-феодала. Найбільш розповсюдженою формою закабалення був прекарій. Між феодалом і селянином укладався договір про одержання у безстрокове спадкове тримання земельної ділянки, якою володів до цього селянин, встановлювалися повинності. Незаможний, як правило, попадав до розряду домашніх слуг - челяди.

Держава активно сприяла закабаленню селянства. У XI ст. ряд законів заборонив перехід від одного феодала до іншого. Під страхом покарання кожна вільна людина повинна була знайти собі сеньйора (пана). У результаті всезагальної комендації - віддання себе під заступництво, склалася ієрархічна система феодальної підпорядкованості від селянина до короля.

Крім закабаленних селян ряди особисто невільного населення поповнювалися за рахунок римсько-гальських колонів та рабів, а також напіввільних франкських литів. В результаті більшість із вказаних категорій населення у VІІ-ІХ стст. стали кріпосними - сервами.

Таким чином, суспільний лад ранньофеодальної держави франків був представлений наступними соціальними групами:

а) феодальними власниками;

б) особисто вільними землеробами, торговцями і ремісниками;

в) кріпосними селянами і помісними слугами.