Середньовічна держава в країнах Західної Європи. Ранньофеодальна держава, страница 3

Подальша феодалізація та розширення імунних прав сеньйорів привели до зосередження в їх руках адміністративно-судових повноважень у відношенні залежних селян.

Становлення і розвиток феодальних відносин змінили воєнну систему франків. Франкське племенне народне ополчення, яке поповнювалося у VI-VII стст. гало-римлянами і вільними прекарістами після реформи Карла Мартела було замінено сеньйоріально-загінним військом. У VIII-X стст. сформувався воєнний стан кінних рицарів, які стали структурним ланцюгом ленного тримання землі, ніби воєнна служба тоді не могла бути відокремлена від земельної власності. Придбання спорядження і озброєння потребувало не малих засобів, а власність у кінцевому рахунку являлася змістом служби.

Генезис ранньофеодальної держави у Англії мав деякі особливості, але в основному протікав у відповідності з тими ж принципами, що і на більшій частині континентальної Європи. Після того, як відійшли римляни у V ст. з Британських островів, кельти були відтіснені на окраїни (Шотландії, Уельс, Корнуел). Із прийняттям у VII ст. християнства англосакси створили сім ранньофеодальних королівств. Серед населення виділилася родоплемінна знать (ерли), вільні общинники (керли), напіввільні (лети) і домашні слуги -раби. Закабалення вільних здійснювалося так само, як і у франків. За законами короля Етельстана (925-939 рр.) За законами короля Етельстана (925-939 рр.) людині, що не має пана, родичі повинні були «знайти в народних зборах пана - глафорда» (5).

У IX ст. королівство Уесекс придбало гегемонію над іншими королівствами і була створена єдина держава Англія. Велику роль у її формуванні відіграло нашестя датчан і норманське завоювання 1066 р. герцогом Вільгельмом. Нормани принесли у Англію загально континентальну систему феодального розвитку.

Таким чином для періоду ранньофеодальної держави було характерне:

1. Формальна наявність єдиної державної території, заснованої на примусовому воєнному об'єднанні неоднорідної за етнічним складом населення, яке знаходилося у різній степені політичної залежності від центральної влади.

2. Незакінченість станового оформлення соціальних груп і прошарків пануючої та пригніченої категорії суспільства.

3. Відсутність чіткого розмежування між сферами управління у діяльності центральних державних органів.

4. Складання системи земельного надання як основи феодальної державності, найважливішого атрибуту політичної влади, передумови для зародження сеньйориально-васальних поземельних відносин.

5. Наявність в системі місцевого адміністративного апарату, як посадових осіб королівської влади, так і представників родоплеменних управлінських інститутів.

IIпитання.

Згідно Вердеського договору (843 р.) імперія Карла Великого була поділена між його онуками на три частини, які стали територіальною основою для розвитку вже тих, що фактично склалися у рамках ніколи єдиної країни французької, німецької та італійської етнічних цивілізацій. У зв'язку з розпадом імперії почався новий етап у розвитку середньовічної держави і права Західної Європи, для якої у якості форми державного правління найбільш характерною була сеньйоральна (ІХ-ХІII стст.), а потім станово-представницька монархія (ХІV-ХV стст.).

Франція.

У ІХ-ХІII стст. були до кінця оформленні правові основи, які складалися при ранньофеодальній державі соціальної структури суспільства. Привілейоване становище служивого дворянства і духовенства оголошувалося боговстановленим і стало невід'ємним правом цих станових категорій населення.

До XI ст. в якості основної форми поземельної власності утвердилося спадкове родове помістя - феод. З XII ст. зупинився процес дроблення земельних володінь, що обмежило підступ до рядів феодалів. Право земельних пожалувань збереглося тільки за королем, яке він застосовував підчас війн з деякими васалами. Дворянський стан придбав замкнутий характер.

Крупними землевласниками вважалися духовні особи. Цей стан пануючого класу поповнювався за рахунок світських феодалів, ніби целібат священнослужителя позбавляв його прав спадкоємця. У системі католицької церкви склалася ієрархічна посадова підпорядкованість, яка також була пов'язана з земельним володінням.