Середньовічна держава в країнах Західної Європи. Ранньофеодальна держава, страница 6

Процес перетворення ранньофеодальної держави в сеньйоріальну монархію у Німеччині був більш тривалим, ніж на французькій частині імперії Карла Великого. Німеччина ніби прийняла імперську естафету Каролінгів. У результаті воєнного приєднання Північної Італії, Бургундії, Чехії, слов'янських племен і утворення Бранденбургської і Східної марок німецьких королів з X ст. отримали титул імператора "Священної Римської імперії". Представник Саксонської династії Отон із великим військом вступив у Рим 12 лютого 962 р. був урочисто коронований папою Іоаном XII як "імператор Август". У свою чергу папа і римські клірики принесли імператору присягу на могилі святого Петра (7). Створився священний союз олтаря і трону, який був спрямований проти посилення незалежності колишніх племених герцогів і являвся обоюдовигідним, так як перші жадали одноособової духовної влади, а другі - світської.

У результаті Отон І суттєво обмежив права герцогів у відношенні до церкви, частково передав їхні функції єпископам, яких наділив імунними територіями за рахунок державних земель. В той час папські прелати попадали у виключну підпорядкованість імператора, так як не мали спадкового права на землю. Тепер єпископи призначалися імператором і він користувався частиною доходів з їх земель. Крім того, германські імператори отримали право на здійснення вищого суду, видання імперських законів. У подальшому вони почали розпоряджатися церковними кафедрами в Італії, контролювати обрання пап на престоли, навіть пробували самі призначати і виводити на престол вищу духовну особу католицького світу. І тому, подальша історія германо-папських взаємовідносин відмічена гострою політичною і воєнною боротьбою за головування між світською і духовною владою, що в кінцевому рахунку привело до феодальної роздробленості Німеччини і трансформації ранньофеодальної держави в сеньйоріальну монархію, яка мала деякі особливості у порівнянні з Францією.

У Х-ХII стст. центральний апарат Німеччини зберігав у собі риси палацево-вотчинної системи, властивій Каролінгській династії франків. Спочатку імператора обирали вищі духовні і світські феодали. Його двір не мав постійної столиці і кочував разом з військом по імперії з метою підтримання спокою в тій чи іншій її частині. Посади вищих слуг палацу (канцлер, маршал) періодично очолювалися імператором на представників крупної знатті (герцога Саксонського, архієпископа Трірського, Майнцського), які під час його відсутності фактично управляли країною. У XII ст. з'явився гофтаг - королівська рада, яка обговорювала найбільш важливі державні справи, які затверджувалися на загальному з'їзді феодалів із вирішальним голосом князів.

Одночасно проходило перетворення королівської адміністрації на місцях. Після того, як королівські чиновники - графи, стали спадковими феодалами ленниками, вони почали формувати власний адміністративно-управлінський апарат, огороджений від утручання центральної влади імунними грамотами. По мірі складання нової місцевої системи управління обмежувалася і судова влада імператора. Феодали крім судових повноважень над своїми кріпосними, отримали права у відношенні до всього населення лєну. З'явилися князівські, графські, церковні, міські суди. З середовища власників виділилася група найбільш впливових князів (курфюрстів), до яких перейшла виключна прерогатива вибору імператора. У їхній круг попали як спадкові чиновники епохи Каролінгів, так і ті, які просунулися у ході міжусобиць. Разом з тим середній прошарок феодалів у Німеччині зник. Ті, хто не піднісся до становища князів, поповнив ряди нижчого дворянства. В залежності від васальної підпорядкованості почали формуватися стани двох категорій:

1. імперські князі, рицарі і представники імперських міст;

2. дворяни і духовенство князівств, городяни князівських міст.

Духовенство поділилося на вищі (єпископи, абати) і нижчі (сільські і міські священики). Міське населення - на посадову верхівку (патриціат), середню мастеровую частину (бюргерство) і нижчі незаможні прошарки (плебс).