Середньовічна держава в країнах Західної Європи. Ранньофеодальна держава, страница 10

Процеси визволення міст у Франції і Англії були подібні. У Німеччині особливе становище імперських міст дозволило їм добитися найбільших привілеїв. Гамбург, Бремен, Нюрнберг мали свій суд, армію, видавали правові кодифікації. В Італії ще у Х-ХП ст. ст. деякі міста одержали від германських імператорів вільних хартій, що дозволило їм стати самостійними державами з республіканською формою правління. Із запровадженням міської комуни влада від сеньйорів переходила до рук колегії консулів, виконавчого органу, наділеного господарськими, воєнними і судовими повноваженнями. Консулів обирала міська знать (капітани), дрібні феодали (вальвасори) із міського сільськогосподарського округу ("дістрето") та крупне купецтво. Із ремісників та дрібних торгашів консулів не обирали. Законодавчим органом в комунах була "рада довірених осіб" - креденця, до якого входили виборчі представники від всіх міських районів (12). В цілому влада в комунах належала спадковій міській аристократії, яка у своїй більшості займала державні посади і засідала у міському "парламенті".

Таким чином, для станово-представницької монархії характерно:

1. Визволення селян від кріпосної залежності та придбання селянством особистої волі.

2. Правове закріплення оформленого станового поділу суспільства, при якому стани мали різноманітний правовий статус і користувалися не однаковими привілеями.                                     

3. Закріплення центральної королівської влади, розширення правових повноважень і території підвладної юрисдикції державних органів короля.

4. Поява при монархові та на місцях станово-представницьких органів, які впливали на управлінську діяльність у державі.

5. Розмежування адміністративно-управлінських і судових функцій місцевих посадових осіб.

6. Політична автономія міст.

IVпитання.

У ХV-ХVIII стст. в країнах Західної Європи переважною формою державного правління була абсолютна монархія, її поява пов'язана із змінами станової структури середньовічного суспільства, які викликані зародженням капіталістичного економічного покладу.

Франція.

Розвиток товарно-грошових відносин, складання загальнонаціонального ринку, поява мануфактури обумовили виникнення нового класу власників -буржуазії. Багаті купці, банкіри, лихварі, власники мануфактур почали усилено скуповувати державні посади, що королівська влада позволяла, тому що постійно потребувала грошей. Особливо цінилися посади, які давали право на дворянський титул. З'явився прошарок вихідців з третього стану - "дворян мантії", який у правах уже не відрізнявся від спадкових "дворян шпаги". Таким чином зникла замкнутість привілейованих французьких станів. Разом з тим посилення фіскального тиску на податний стан зі сторони королівського апарату значно погіршився життєвий рівень селянства.

Заінтересованість перших двох станів у сильній королівській владі, здатній захистити їх привілеї від натиску буржуазії, і в свою чергу самої буржуазії, яка бачила у королі захист від феодальних натисків відкривали дорогу для трансформації станово-представницької монархії в абсолютну. Це означало, що у руках монарха зосередилася вся повнота законодавчої, виконавчої і судової влади, а все населення Франції становилося підданими короля.

У XVI ст. практично перестали скликатися Генеральні штати, у 1673 р. Паризький парламент був позбавлений королем Людовіком XIV права опротестовувати і відхиляти акти королівського законодавства. Король став формувати новий апарат центрального управління із осіб вірних йому особисто. У 1661 р. була створена Велика рада, куди крім перів Франції, яких була меншість, входили міністри, секретарі, канцлери та радники із "дворян мантії". Орган радив короля по важливим державним питанням, обговорював законопроекти, вирішував важливі судові справи. При Великій раді діяло декілька спеціальних рад: Верхня рада надавала допомогу королю у прийняті рішень по зовнішньополітичним і воєнним питанням; рада фінансів розробляла фінансову політику держави; рада депеш - одержувала повідомлення з місць і доповідала королю про внутрішнє становище країни.