Середньовічна держава в країнах Західної Європи. Ранньофеодальна держава, страница 4

Очолював соціальну ієрархію панів король. Його безпосередніми васалами були герцоги і графи, які майже не визнавали королівської влади, вважаючи себе перами - рівними королю. Нижче стояли васали другої ступені - барони, які тримали землі від герцогів і графів. Дальше слідували дрібні дворяни - одно щитові рицарі (у Франції - шевальє), васалами яких були лише селяни власного помістя.

Васальна підпорядкованість передбачала щорічну воєнну службу сеньйорові на протязі 40 днів в рік, участь у його суді і раді, викуп сеньйора з полону і грошову допомогу у необхідних випадках.

У вказаний період було закінчене захоплення феодалами селянських земель. В особистому користуванні, інколи володіння, селян залишилися невеликі ділянки панської землі (парцели). За ступеню залежності селяни підрозділялися на сервів і віланів. Більш тяжким був стан серва, якого пан міг продати з землею або без землі, ув'язнити і навіть стратити. Серви повинні були нести барщину і платити оброк (талью), розмір якого встановлював господар. Крім цього, існували особисті повинності серва - оброк зерном та худобою, помел зерна на панському млені за особливу платню, продаж сільгосппродуктів тільки на панському ринку і т. д.

На відміну від сервів вілани мали право продажу своєї парцели, яку феодал не міг у них відібрати. Барщина вілана визначалася у строк не більше 10 днів в рік, за землю виплачувалася фіксована рента - чинш. Талья вілана також була визначеною, як і дань від частини врожаю - шампар.

Особливий соціальний прошарок середньовічної Франції представляло міське населення. У період ранньофеодальної держави правове становище городян суттєво не відрізнялися від іншої маси феодально-залежних категорій. Але, з включенням міст у склад ленних володінь почалася боротьба городян за самоуправління і визволення від влади сеньйорів. Так як міські виступи за свої права підривали могутність крупних земельних магнатів, які в своїй більшості стояли в опозиції до короля, то королівська влада виступила в якості союзника міст. При цьому не могло бути мови про самостійність міста у королівському домені (придушення повстання в Орлеані у 1137 р.).

У кінцевому результаті шляхом озброєних виступів, викупів міста почали добиватися хартій про вільності. В результаті васальні повинності городян стали обмеженими і строго фіксованими, міське населення почало одержувати станово-корпоративний характер.

Сеньйоріально-васальна ієрархія, яка визначає державне будівництво Франції ІХ-ХІII стст. суттєво обмежила повноваження центральної королівської влади, яка тепер фактично розповсюджувалася лише на територію короля, хоча і тут потрібно було вести боротьбу з непокірними васалами. В інших областях Франції безроздільно панували (видавали закони, управляли господарським життям, чеканили монету, оголошували війну ворогам, судили правопорушників) герцоги Бургундії, Анжу і Нормандії, графи Фландрії, Тулузи, Шампані, Прованса, Гаскони, які вважали короля лише "першим серед рівних".

Така політична роздробленість країни була безпосередньо пов'язана з натуральним феодальним господарством, яке не потребувало міцних економічних зв'язків, заснованих на поділі праці і торгівлі. У ІХ-Х стст. (пік феодальної роздробленості країни) навіть мало місце виборність короля, хоча і з дотриманням династичного принципу.

Центральну адміністрацію представляв королівський двір, де збереглися міністеріали. Головним з них був сенешал, який командував армією і підписував державні документи. Йому підпорядковувався конетабль (командуючий королівською кіннотою), у якого був помічником маршал (з XIII ст. - королівський адмірал). Королівською канцелярією керував канцлер, в обов'язках якого було редагувати нормативні акти, представляти їх на підпис короля і закріплювати печаткою. Королівськими архівами і скарбницею відав скарбник, якому допомагав камергер. Королівська рада цього часу була представлена курією короля - зборами його васалів.