Середньовічна держава в країнах Західної Європи. Ранньофеодальна держава, страница 2

Через багаті дарування швидко порожнів королівський земельний фонд.

Піднеслися окремі феодали, які отримали від короля імунні грамоти, які які огороджували їх власників від дій державних посадових осіб і давали всі адміністративні та судові права у відношенні до своїх кріпосних. У результаті реальна державна влада на рубежі VІІ-VIIІ стст. зосередилася у руках мажордома (на початку очолював лише управління королівським палацом), посада якого стала спадковою.

Реформа одного із них Карла Мартела (Молот) у першій половині VIII ст. надала важливого впливу на характер феодальних відносин, які складаються. При чому, як вважає Черниловський, "можна говорити про міжнародне значення реформи" ніби вона торкнулася в подальшому, не тільки Франції, але і Німеччини, Італії, Англії" (4).

Зміст реформи заключався у посилені центральної влади. Було призупинено дарування землі у повну власність. Віднині вона передавалася у довічне тримання (бенефіцій) з умовою обов'язковості військової служби на користь того, що вручив землю. Договірні відносини, які склалися на основі бенефіція, стали основою складання синьйориально-васальної системи, ніби земельні пожалування, крім короля, могли робити й інші землевласники.

У 751 р. на франкському пристолі утвердилася нова династія, королем став син Карла Мартела - Піпін. Найбільшої могутності держава франків досягла при його синові Карлу Великому (друга половина XIII - початок IX стст.), коли в результаті походів нового короля були підпорядковані Західна Німеччина, Північна Італія і Північна Іспанія. У 800 р. римський папа проголосивКарла "римським імператором".

У державному механізмі ранньофеодальної монархії франків можна виділити органи центрального і місцевого управління. Посадовими особами центрального апарату були:

а) мажордом - перший сановник (скасований після того, як володар посади зайняв королівський трон);

б) рефендарій - керуючий королівською канцелярією;

в) пфальцграф - глава палацевого суду, юридичний радник короля;

г) тезуарій - королівський скарбник;

д) маршал - командуючий королівською кіннотою;

е) архікапелан - духовник короля, старший серед палацевого духовенства, зобов'язальний член королівської ради.

Місцеві органи державного управління створилися шляхом заміни общинного самоуправління вільних франків уповноваженими короля. Кордони римського адміністративно-тереторіального поділу зберігалися, але його одиницями тепер були округи (паги), на чолі яких стояли графи з числа воєначальників Карла. У межах паги граф командував воєнним ополченням. Паги поділялися на сотні, якими управляли центенарії і вікарії, які підпорядковувалися графу. До складу сотень входили марки (общини), які зберігали самоуправління. Прикордонні округи об'єднувалися у герцогства. Герцоги були нащадками германських племенних вождів. Являючись також намісниками і васалами короля, вони були вище за положенням, ніж графи. У ході боротьби бенефіціаріїв за здобуття імунітетних грамот і пертворення своїх помість у невідчужувані і спадкові феоди службові посади все частіше почали передаватися у спадок і трансформувалися у спадкові почесні титули (герцог, граф, барон, віконт).

Монарх володів вищою судовою владою, яку здійснював спільно з представниками придворної знатті. Юрисдикції ради короля підлягали найбільш важливі державі, цивільні і кримінальні справи. Більша частина окремих справ розглядалася на судах сотні. У судовому виробництві на перших порах зберігалися принципи народної демократії. Відправлення правосуддя відбувалося на скликаних графами, центенаріями або вікаріями мальбергах (збори вільних людей сотні), з середовища яких обиралися рахінбурги (судді) і представницький (тунгін). В функціях королівських намісників був тільки король за дотриманням законності судової процедури. При Каролінгах уповноваженні короля стали судовими представниками, а їхні посланці - місії призначали замість рахінбургів своїх членів суду -скобінів.