У 1804 р, у Москві була створена нічна пожежна охорона, на утримання якої щорічно виділялося майже 170 тис. крб. Цей день вважається днем створення в Росії професійної пожежної охорони. До 1812 р. в Москві було 20 пожежних частин чисельністю 1500 чоловік. У Москві і С.-Петербурзі було організовано перші пожежні депо для “делання огнегасительного инструмента и россилки его по всем губерниям". Розробкою оригінальних конструкцій пожежних насосів займались російські винахідники Л. Собакін. І. Казаманов, І. Бондаренко, П.Зарубін, Ф.Блінов.
Пожежні насоси ручної дії понад 300 років були в Росії основним інструментом для гасіння пожеж. Пожежна техніка в 80 роках XIX от. на десятиріччя відставала від рівня розвинутих держав.
У 1672 р. на вулицях Москви з’явились дивовижі апарат для термінового виклику пожежних частив. Це були електросигнальні прилади системи "Сімен-Гальске" і “Дідріхсон", за допомогою яких передавався сигнал про пожежу на приймальний апарат, що був встановлений у пожежних частинах.
Незважаючи на вжиті заходи, лише в європейській частині країни протягом 50 років (1860-1910) було офіційно зареєстровано 2 млн. пожеж, якими знищено понад 6,5 млн. дворів. На карті Російської Імперії не можна було знайти міста, яке б не постраждало від вогню. Дореволюційна статистика не відбивав повної картини біда від пожежі, оскільки не було єдиного органу, якай враховував би число пожеж і збитків від них. Якщо статистичний комітету 1910 р. визначив понад 122 млн. крб. збитків, у 1914 - 500-800 мли. крб. золотом, то у І9І7 р. вони обчислювалися мільярдними сумами.
Викладач фізики Бакинської гімназії О.Г. Лоран у 1904 р. запропонував гасити полум’я легкозаймистих та горючих рідин (газ, бензин та ін.) піною. Він винайшов ручній пінний вогнегасник "Евріка", за що йому була видана "привілегія" і на вогнегасник і на піну, яку він назвав "Лорантіна". О.Г. Лоран розробив спосіб отримання піни не тільки з розчинів, а й з порошків, які необхідно було розчиняти у воді, а також засіб отримання піни механічним шляхом. Пізніше застосування повітряно-механічної піни поширилося у всіх державах світу.
Праці акад. М.М. Семенова в питань детонації в газах і парах, акад. А.А. Скочинського - по боротьбі з вибухами газів і вугільного пилу в шахтах та багато інших мають світове наукове й практичне значення для запобігання пожеж та боротьби з ними.
Для вирішення проблем, пожежної охорони необхідні наукові знання фізики горіння, хімії, фізичної хімії, теплофізики, опору матеріалів, будівельної механіка, газової динаміки. На стиках цих наук за останні десять років створено основи теорії вогнестійкості (А.І. Яковлєв, В.О. Пчелінцев, В.М. Ройтман, А.Т. Апостолов), фізико-хімічні основи розвитку і гасіння пожеж (А.М. Баратов), теоретичні основи процесу евакуації людей з будівель (В.М. Предтеченський, М.Я. Ройтман та ін.).
Після революції було внесено зміни в управління справами пожежної охорони країни. Для захисту народного господарства була потрібна нова система організації пожежної охорони. Така система впроваджена 17.IV.1917 р. декретом "Про організацію державних заходів боротьби з вогнем". Для вищого централізованого керівництва роботою по боротьбі з вогнем була створена пожежна рада. Постанови цієї ради були обов'язковими для всієї країни. У декреті було визначено основні задачі служби пожежної охорони, головні напрямки її роботи.
1.2. Пожежний нагляд і організація пожежної охорони
Контроль ва дотриманням затверджених відповідно до діючого законодавства норм і правил пожежної безпеки на об’єктах народного господарства здійснюють органи Державного пожежного нагляду (ДПН) управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх оправ України.
Керівництво пожежною охороною і державний пожежний нагляд здійснюється головним управлінням пожежної охорони (ГУЛО) МВС, а також обласними, міськими управліннями і відділами пожежної охорони.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.