2.2. Показники пожежної небезпеки речовин і матеріалів
Оцінка пожежевибухонебезпеки речовин і матеріалів проводиться відповідно до стандарту ДЕСТ 12.1.044-69 "Пожежевибухонебезпека речовин і матеріалів. Показники і методи їх визначення"
Всі речовини розподіляються за агрегатним станок на газоподібні, рідкі і тверді. Тверді речовини в тонкодиспергірованому стані (розміром часток менше 850 мкм) виділені в самостійну групу - групу пилу в зв’язку зі специфікою їх поведінки при горінні.
Кожна тверда, рідка і газоподібна речовина, що здатна горіти, називається горючою речовиною.
Основні показники пожежевибухонебвзпеки будь-яких горючих речовин і матеріалів: група горючості, температура спалаху, температура слалахнення, температура самоспалахнення, концентраційні межі спалахнення, умови теплового самозаймання, мінімальна енергія запалювання, швидкість вигоряння, швидкість розповсюдження полум’я, коефіцієнт димоутворення. Згадані показники притаманні горючим речовинам залежно від їх агрегатного ставу, а також їх зберігання і використання.
Горіння, що виникає внаслідок дії відкритого вогню (полум’я, іскор) на невелику частину горючого матеріалу, називається спалахненням. Щоб речовина спалахнула й горіла, її необхідно нагріти до температури спалахнення. Температура спалахнення - це та найменша температура горючої речовини, при якій вона займається від джерела спалахнення і продовжує горіти після його вилучення. Спалахнення - це початкова стадія горіння, холи на горючу речовину діє джерело теплоти.
Спалахнення полягає в тому, що горюча речовина локально, тобто в невеликій частині об’єму, нагрівається до температури спалахнення. Після спалахнення горючої речовини в локальному об’ємі теплота від нагрітих продуктів горіння розповсюджується в бік неспалахненої частини горючої системи. При цьому у шарі горючої системи, який безпосередньо межує зі згорівшим об’ємом, відбувається прискорення реакції окислення.
Горіння, яке виникає без впливу відкритого полум'я, а спричиняється дією зовнішнього нагрівання, називається самоспалахненням. Воно характеризується тим, що при нагріванні речовини різко збільшується швидкість екзотермічних реакцій, що закінчується горінням.
На відміну від процесу спалахнення, при якому загоряється лише обмежена частина об’єму, самоспалахнення виникає у всьому об’ємі речовини. Самоспалахнення характеризується температурою самоспалахнення. Це найнижча температура, до якої необхідно нагріти речовину, щоб в результаті подальшого самоокислення виникло горіння.
Згідно з тепловою теорією горіння, розробленою М.М.Семеновим, самоспалахнення - це процес горіння речовини, що виникає від зовнішньої температури, але без контакту з відкритим джерелом вогню. Температура самоспалахнення однієї і тієї самої речовини не є постійною. Вона може змінюватись залежно від умов середовища, тиску, теплопровідності матеріалів тощо.
Дані про температуру самоспалахнення і спалахнення використовують для встановлення групи горючості речовини, оцінки вибухопожаженебезпечності речовин і пожежної небезпеки обладнання і технології цих процесів, пов’язаних з переробкою горючих речовин.
2.3. Умови самозаймання речовин
Деякі речовини, в основному органічного походження, дерево, тирса, сіно, вугілля, торф, рослинні і мінеральні масла, якими промаслені волокнисті матеріали, та інші здатні до самозаймання.
Самозаймання - процес горіння, який виникає від теплоти, що утворюється в речовині внаслідок біологічних або фізико-хімічних процесів. У більшості випадків це тривалий процес горіння, що протікає при звичайній або трохи підвищеній температурі навколишнього середовища.
Матеріали, здатні до самозаймання, мають велику пористість, а тому й велику поверхню окислення. Вони являють велику пожежонебезпеку. Самозаймання може виникнути за температури 10...20 °С. Чим нижча температура, за якої відбувається самозагоряння речовини, тим вона більше пожежонебезпечна.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.