склав
178,3%, із 2793 млн. грн. у фактичних цінах в 2002 році до 4979,00 млн. грн. в
2008 році. Ринкові
відносини все більше охоплюють не лише сферу вищої освіти, але і стають все
більш поширеними в початковій, загальній середній, професійно-технічній та
післядипломній освіті, про що свідчать дані Державного комітету статистики щодо
обсягів реалізованих освітніх послуг за освітніми рівнями. Так, лише за період
2002-2008 рр. обсяги реалізації освітніх послуг в дошкільній, загальній
середній, вищій освіті зросли відповідно в 3,5; 3; і 2,1 рази, а за іншими
видами діяльності у сфері освіти (які у відповідності вимогам Державного
комітету статистики включають професійно-технічну та післядипломну освіту) – в
3,8 разів. Проте, лідером за обсягами реалізації залишається вища освіта,
показники якої в 2008 р. становили 1773873 тис. грн., що в 50 разів більше ніж
в дошкільній освіті, в 4 рази більше ніж в загальній середній освіті та в 2,7 разів
більше ніж в післядипломній і професійно-технічній освіті разом. Проте, слід
відзначити уповільнення темпів зростання реалізації освітніх послуг у вищій
освіті, та активізацію у всіх інших напрямках освітньої діяльності, про що
свідчать дані структури реалізації освітніх послуг . Проте виникає інша проблема, яка пов’язана з тим, що
зростання обсягу реалізованих освітніх послуг в грошовому вимірі переважно не
передбачазбільшення їх обсягу чи підвищення якості, а зумовлене
адміністративним втручанням –підвищенням вартості на житлово-комунальні
послуги, частки витрат на оплату праці, зростанням поточних витрат тощо. За
статистичними даними, основними споживачами освітніх послуг є населення, частка
споживання якого лише в 2008 р. складала 88,4 %, і з року в рік зростає. Тому,
слід наголосити, що основним фактором розвитку ринку освітніх послуг в Україні
є показник платоспроможності населення. Та проблема полягає в тому, що сьогодні
в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня життя населення, а й відтак
його платоспроможності, про що свідчать дані обсягу кінцевих споживчих витрат
домогосподарств, в тому числі і на освіту.Так, за даними Державного комітету
статистики України, кінцеві споживчі витрати домогосподарств за рік на освіту в
загальній структурі витрат знизились за період 2005-2008 рр. на 0,9 %, що є
суттєвим зважаючи на незначну їх частку в загальній структурі витрат (2,4 % у
2005 р. та 1,5 % у 2008 р.); питома вага витрат некомерційних організацій на
освіту за відповідний період скоротилась на 4,3 %, а сектору загального
державного управління на 4,5 %. Одночасно з цим зростає частка витрат
домогосподарств на продукти харчування, транспорт, житло та комунальні платежі,
що свідчить про загальне зниження рівня життя населення. Крім того, необхідно
враховувати, що показники рівня споживчих витрат на освіту не відображають
якості надання освітніх послуг з точки зору задоволення потреб сім’ї різних
соціальних і соціально-економічних груп. Потребує вдосконалення і сучасна
система фінансування освіти, яка повинна забезпечувати рівний доступ споживачів
до освіти, забезпечувати необхідним обсягом фінансування всі освітні рівні, а
також ефективно розподіляти та використовувати кошти загального та спеціального
фондів. Законодавчо встановлена прив’язка рівня фінансування освіти від обсягу
ВВП країни, зумовлює залежність розвитку освіти від економічного становища
країни. Таким чином очевидно, що протягом років незалежності України, рівень
видатків на освітню сферу був неналежним для повноцінного розширеного її
відтворення. Слід відзначити, що рівень фінансування освіти в Україні в
абсолютному значенні із року в рік зростає. За даними Державного комітету
статистики, питома вага видатків на освіту із загальних видатків бюджету за
період 2000-2008 рр. зросла із 14,7 % до 20,5 %, а відсоток видатків на освіту
у структурі ВВП зріс за відповідний період із 4,2 % до 6,1%. Зростанням рівня
фінансування
