Таким чином, дослідивши
поняття конкуренції, конкурентоспроможності та конкурентних переваг, ми
пропонуємо більш детально розглянути ринок освітніх послуг України та визначити
основні фактори формування конкурентних переваг та конкурентоспроможності вищих
навчальних закладів України.
Основні результати досліджень
розділу 3 опубліковано в статтях “Вплив конкурентного середовища на діяльність
ВНЗ України”, “Конкурентоспроможність як умова існування підприємства на ринку
товарів та послуг”, “Конкуренція як чинник розвитку ринку освітніх послуг”, що
опубліковано у фахових виданнях, а також оприлюднено на двох міжнародних
науково-практичних конференціях.
2.
Аналіз
та оцінка рівня розвитку ринку освітніх послуг.
Сучасна освітня система
в Україні представлена дошкільною, загальною середньою, професійно-технічною,
вищою і післядипломною освітою (аспірантура та докторантура). Поява комерційних
відносин у сфері освіти, формування мережі приватних навчальних закладів
спричинила формування ринку освітніх послуг, як системи товарно-грошових
відносин, що складаються між суб’єктами освітнього процесу для досягнення
визначеної мети, яка функціонує на принципах підприємництва та законах
товарного виробництва. Протягом останніх років динаміка розвитку освітніх
закладів в Україні мала тенденцію до постійного скорочення. Так, за період
1990-2008 років, кількість дошкільних закладів освіти скоротилась на 9,1 тис.
закладів (на 35,8 %), загальноосвітніх навчальних закладів (далі ЗОНЗ) – на
600 закладів (на 2,7 %), професійно-технічних навчальних закладів (далі ПТНЗ) –
на 228 закладів (на 18,3 %). Динаміка мережі вищих навчальних закладів (далі
ВНЗ) характеризувалась хвилеподібними тенденціями, коли мережа почала
розширюватись з 1990 р. від 891 закладу до найбільшого показника за останні 18
років – до 1064 закладів, який і ознаменував пік розвитку мережі і припав на
2006-2007 рр. Відтоді, мережа ВНЗ почала поступово скорочуватись до 881 закладу
в 2008 р. Окрім
скорочення мережі ВНЗ, розвитку вищої освіти в Україні протистоїть і проблема
їх різного підпорядкування. Адже державні ВНЗ І—II рівнів акредитації (р.а.)
підпорядковані 16 центральним органам виконавчої влади, вищі навчальні заклади
ІІІ-IV р.а. підпорядковані 21 центральному органу виконавчої влади. Різна
підпорядкованість спричиняє виникненню подвійності стандартів, в тому числі і
стандартів якості освітніх послуг як на регіональному, так і загальнодержавному
рівнях. Слід відзначити і тенденцію зниження рівня освіченості населення в
Україні. За даними Державного комітету статистики, лише за період 2001-2008
рр., частка населення, яке не має початкової та загальної освіти, а також є
неписьменним зросла з 3,7 % до 5,3 %. Проте, невпинно зростає частка населення,
які отримали неповну, базову або повну вищу освіту, які вже перенасичують
сучасний ринок праці. І причиною цьому є невідповідність масштабів і структури
підготовки кадрів з реальною потребою у них. Іншими показниками, що
характеризують розвиток ринкових відносин у сфері освіти є обсяги виробництва
освітніх послуг та їх значення у формуванні валового внутрішнього продукту
(ВВП) та валової доданої вартості (ВДВ). Протягом останніх семи років
(2002-2008 рр.) показник виробництва освітніх послуг у структурі ВВП хоч і мав
тенденцію до зростання в абсолютному значенні, проте дане зростання
супроводжувалось незначним відхиленням його питомої ваги (лише на 0,2 % з 4,8 %
в 2002 р. до 5,0 % в 2008 р.) у загальній структурі ВВП на противагу таким
розвиненим галузям як торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та
предметів особистого вжитку, зростання яких склало 2,8% за відповідний період.У
структурі ВДВ сьогодні спостерігається тенденція до зниження частки валового
прибутку у виробництві освітніх послуг на 15,4 % за період 2002-2008 рр.. І це не
зважаючи на те, що темп зростання даного показника за відповідний період
