Методика проектування верстатних пристосувань. Формулювання його службового призначення. Розробка технічних вимог до пристосування, страница 8

∑∆ф — сумарна погрішність форми оброблюваної поверхні, обумовлена геометричними погрішностями верстата і деформацією заготівки при обробці і входить в Т, оскільки погрішність форми поверхні є частиною поля допуску її розміру.

Розрахункову припустиму сумарну похибку пристосування [ε_пр] розраховують за формулою:

[ε_пр]  ≤  Тd – (К1εб +εз + К2ω);                                                                 (17)

де Тd - допуск на обробляємий розмір заготовки;

К₁ = 0,6 - 0,85 - коефіцієнт, що враховує наявність відхилень базових поверхонь, нерівних їх граничним значенням;

К₂ =0,6 – 1,0 - поправочний коефіцієнт;

ε_б -дійсна похибка базування εб   ≤  [εдоп]    (4, с 17)

ε_з - похибка закріплення;

Дійсну похибку базування ε_б, при несумісності установчої та вимірювальної бази в результаті неточності форми і розмірів деталі, що встановлюється, отримують розрахунковим шляхом (8).

ε_з - похибка закріплення; визначають дослідним шляхом або приймають по таблицям та емпіричними формулами (8, таблиця 22).

ω - точність обробки даним методом -  приймають для конкретного методу обробки за допомогою таблиць точності обробки (( 8, таблиці 2-11).

По знайденій допустимій сумарній похибці [ε_пр] визначають допустиму похибку виготовлення і збірки елементів пристосування, що впливають на точність встановлення в неї обробляємої заготовки з урахуванням допустимого зносу цього пристосування в різних умовах експлуатації.

1) При використанні пристосування в серійному виробництві:

              εуст =[ε_пр] - ;                                      (18)

де εу - складова, що характеризує знос установчих елементів пристосування.

Величина зносу залежить від програми випуску деталей, їх конструкції і розмірів, матеріалу і маси заготовки, стану її базової поверхні, а також умов встановлення заготовки в  пристосування та її зняття.

Величину зносу визначають за формулою:

   або                               (19)

де N - кількість контактів заготовки з опорою;

β₁, β₂- постійні  (таблиця 2);(6)

n = 0,4 - 0,6 (в середньому приймають 0,5)

Великі значення β₁, β₂ обирають для важких умов роботи опор по навантаженню, шляху зсуву при встановленні і знятті заготовки, часу нерухомого контакту та абразивної дії заготовки.

Складоваε_с виражає похибку установки пристосувань на столі верстата. Вона визначається точністю направляючих елементів пристосування (направляючих шпонок, установчих пальців та ін.) і точністю Т-подібних пазів столу верстата та інших елементів. Величина ε_с складає звичайно 10-12 мкм.

2)При використанні стаціонарного багатоверстатного пристосування у масовому виробництві:

          εуст =;                                                  (20)  

3) При використанні пристосувань-супутників на автоматичній лінії

                 εуст =;                                       (21)     

4) При використанні одномісного стаціонарного пристосування у масовому виробництві похибки εуст і εс являються систематичними та можуть бути зведені відповідною наладкою практично до нуля, тобто:

[εпр]=εи                                                                   (22)

Погрішності, залежні від пристосування,  розраховуються в кожному, конкретному випадку по прийнятих схемах базування, закріплення і обробки.

Отже повинна виконуватись умова     

     ε_б <   εуст  < [ε_пр]  < Тd

Один з останніх етапів розрахунку пристосування на точність— розбиття допуску розмірів при його виготовленні на допуски розмірів деталей. При цьому за замикаючу ланку розмірного ланцюга приймається погрішність по прийнятому параметру εпр, що є допуском виготовлення пристосування. Після виявлення розмірного ланцюга розв'язується пряма задача, тобто визначаються розміри і допуски ланок розмірного ланцюга.

   Розрахунок розмірних ланцюгів