Основні визначення міжнародного гуманітарного права

1. Основні визначення

міжнародного гуманітарного права

1.1. Загальні положення

1.1.1. Командувач, командир (начальник) і штаб під час організації та у ході ведення воєнних дій повинні враховувати норми міжнародного гуманітарного права, чого вимагають міжнародні зобов'язання України.

Військовослужбовці та працівники Збройних Сил Ук­раїни повинні твердо знати, в обсязі посади, яку вони обіймають, і точно виконувати вимоги положень міжна­родного гуманітарного права.

1.1.2. Міжнародне гуманітарне право - це система міжнародно-визнаних правових норм, які спрямовані на:

•  захист жертв збройних конфліктів  (визначається правом Женеви);

•  заборону або обмеження методів і способів ведення війни (визначається правом Гааги);

•  встановлення відповідальності військовослужбовців та працівників Збройних Сил України за порушення ви­мог права збройних конфліктів.

1.1.3. Перелік основних багатосторонніх міжнародних договорів, законів та інших нормативно-правових актів Ук­раїни щодо міжнародного гуманітарного права (станом на 1 липня 2004 року) наведений у додатку 1 до Керівництва.

Норми міжнародного гуманітарного права набувають чинності з початком збройного конфлікту і повинні за­стосовуватись однаковою мірою усіма сторонами, які бе­руть у ньому участь.

Застосування норм міжнародного гуманітарного пра­ва припиняється із загальним закінченням воєнних дій, а на окупованій території - із закінченням окупації.

1.1.4. Мета міжнародного гуманітарного права - по­ легшати страждання людей, які спричинені лихом війни чи збройного конфлікту. Воно покликане забезпечити гу­манне поводження та захист особам, які не беруть безпо­середньої участі у воєнних діях, включаючи тих осіб, які
припинили брати в них участь у результаті хвороби, по­ ранення або з будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, віросповідання, походження, майнового становища тощо.

Міжнародне гуманітарне право також встановлює за­хист об'єктів, які не мають військового значення, прово­дить межу між тим, що дозволено під час війни (зброй­ного конфлікту), та тим, що заборонено.

1.1.5. Для досягнення мети, вказаної в пункті 1.1.4
Керівництва, міжнародне гуманітарне право:

•  визначає правовий статус осіб і об'єктів, які знахо­дяться у зоні ведення воєнних дій;

•  встановлює ряд заборон та обмежень на права тих, хто воює, вибирати методи і засоби ведення воєнних дій;

•  регламентує права та обов'язки осіб, які знаходять­ся під захистом міжнародного гуманітарного права;

•  встановлює відповідальність держави і окремих осіб за порушення його норм.

1.1.6.  У випадках,  не передбачених міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом і дією загальних принципів міжнародного пра­ва, які базуються на сталих звичаях, принципах гуман­ності та вимогах суспільної свідомості.

1.2. Основні терміни і поняття міжнародного гуманітарного права

1.2.1.  Війна - стан, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску із дотриманням за­конів та звичаїв війни.

1.2.2.  Міжнародний збройний конфлікт – зіткнення між збройними силами держав, коли державу-агресора визначити неможливо.

1.2.3.          Внутрішній   збройний   конфлікт   (збройний конфлікт не міжнародного характеру) - зіткнення на те­риторії держави збройних сил уряду з антиурядовими організованими збройними загонами.

До внутрішнього збройного конфлікту (збройного конфлікту не міжнародного характеру) належать такі си­туації, коли:

•  у   межах   території   однієї  держави   починаються чітко визначені воєнні зіткнення між збройними силами та іншими організованими збройними угрупованнями;

•  антиурядові    збройні    загони,    організовані    під керівництвом   відповідного   командування,   здійснюють контроль над частішою території держави, який дає їм можливість вести безперервні та узгоджені воєнні дії.

До внутрішніх збройних конфліктів не відносяться випадки порушення громадського порядку та ситуації внутрішньої напруженості (наприклад, масові безпоряд­ки, окремі акти насильства або аналогічні дії).

1.2.4.  Збройна агресія - застосування військової сили однієї держави проти суверенітету, територіальної недо­торканності та політичної незалежності іншої держави.

1.2.5.  Напад - застосування збройної сили щодо про­тивник

1.2.6.  Нейтралітет у воєнний час - правовий стан держави, за якого вона не бере участі у війні (збройному конфлікті) і не надає безпосередньої допомоги тим, хто воює.   Дотримання   державою   нейтралітету   виключає право сторін, які воюють,    вести воєнні дії на її тери­торії, проводити через неї свої війська та застосовувати
проти неї збройні сили. .

Нейтральна держава не несе відповідальності за при­ватних осіб, які окремо переходять кордон і вступають на військову службу до тієї чи іншої сторони, яка перебуває у збройному конфлікті.

1.2.7.                  Держава, яка не воює (невоююча держава) - та,
що формально не оголошує війни жодній із сторін, які во­юють, але, на відміну від нейтральної держави, не зв'язує себе зобов'язанням однакового ставлення до тих, хто воює.

Держава, яка не воює, не використовує свої збройні сили, але може брати участь у війні чи міжнародному збройному конфлікті іншими засобами на користь однієї із сторін, які воюють (надання озброєння, військового майна, баз, аеродромів тощо).

1.2.8.      Окупація - тимчасове зайняття території против­ника військами держави, що воює, та організація на цій території військової адміністрації, яка повинна забезпечу­вати громадський порядок і нормальну життєдіяльність.

1.2.9.      Перемир'я   -   призупинення   чи   припинення воєнних дій між сторонами, які воюють, за взаємною угодою або на вимогу Ради Безпеки Організації Об'єдна­них Націй.

Перемир'я буває загальним, що поширюється на всі зборені сили, та місцевим (частковим), що встанов­люється на окремих ділянках фронту (для направлення парламентерів, проведення переговорів про припинення конфлікту, збереження пам'ятників культури тощо).

1.2.10.Анексія - протиправне насильницьке приєд­нання однією державою території іншої держави.

1.2.11.Апартеїд - політика і практика расової дис­кримінації щодо окремих народів та етнічних груп.

1.2.12.Геноцид - дії, що скоюються з наміром зни­щити   повністю   або   частково   будь-яку   національну, етнічну, расову чи релігійну групу (визначення «геноци­ду» у національному законодавстві України приведене в розділі 3 додатка 5 до Керівництва).

1.2.13.Біженці - особи, які внаслідок воєнних дій або інших надзвичайних обставин покинули державу, в якій вони постійно проживали.

1.2.14.Апатриди - особи без батьківщини, тобто ті, хто не має громадянства жодної держави.

1.2.15.Депортація - примусове виселення особи, гру­пи  осіб  чи  народу  з місця  постійного проживання до іншої держави.