Основні визначення міжнародного гуманітарного права, страница 9

Проте, коли обстановка зміниться і загрози уражен­ня особового складу не існуватиме, огородження повин­но бути встановлене у найкоротші терміни.

3.4.11.  У ході  воєнних  дій  мінно-вибухові загород­ження, що встановлені в промаркованому периметрі, пе­редаються за встановленим порядком від одних військо­вих частин іншим або знищуються (знімаються) перед залишенням району.

3.4.12. Після припинення воєнних дій, з метою захи­сту цивільних  осіб  від  впливу  протипіхотних  мін,  усі мінні поля, міни та міни-пастки розміновуються (знищу­ються) або залишаються в межах обгородженого і позна­ченого  периметра,  який  знаходиться  під  відповідним спостереженням.

3.5. Радіаційний, хімічний, біологічний захист

3.5.1. Начальник служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права, повинен:

• розробляти та надавати командувачу об'єднання командиру військової частини пропозиції щодо організації радіаційного, хімічного, біологічного захисту (далі - РХБ захисту) військових частин та підрозділів;

• організовувати та здійснювати контроль за виконан­ням заходів РХБ захисту об'єднання, військової частини;

• організовувати проведення радіаційної, хімічної! біологічної розвідки, виявлення і позначення районів за­раження;

•  організовувати  проведення  дезактивації  (знезара­ження) ділянок місцевості, споруд та об'єктів;

• братії участь в організації взаємодії з представника­ми місцевих органів виконавчої влади з питань РХБ за­хисту та, по можливості, надавати їм специфічну допо­могу щодо РХБ захисту цивільного населення;

•  проводити   підготовку   інструкторів   радіаційного, хімічного, біологічного захисту батальйонів (дивізіонів і їм рівних) та позаштатних відділень, екіпажів (обслуг) радіаційної,  хімічної,  біологічної розвідки з урахуван­ням норм міжнародного гуманітарного права.

3.6. Морально-психологічне забезпечення

3.6.1.  Завданнями морально-психологічного забезпе­чення, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права, є:

• аргументоване переконання особового складу в не­обхідності дотримання принципів і норм міжнародного гуманітарного права;

•  оперативне доведення до військовослужбовців на­казів і директив командувачів, старших командирів (на­чальників)  із питань застосування  норм міжнародного гуманітарного права;

• безперервне інформування особового складу про об­становку,   що   склалася,   звичаї   і   традиції   місцевого цивільного населення;

• виховання особового складу в кращих українських традиціях    гуманного   ставлення   до   жертв   збройних конфліктів і цивільного населення;

•  підтримання зв'язків із місцевою адміністрацією з метою  забезпечення  безконфліктних  відношень  військ (сил) із цивільним населенням.

3.6.2.   Під час планування  морально-психологічного забезпечення воєнних дій необхідно передбачати забезпечення  військ (сил) друкованими  виданнями,  аудіо-  та відео матеріалами з питань застосування права війни.

3.6.3. Командувач, командир (начальник) і штаб по­винні використовувати сили і засоби психологічної бо­ротьби з метою оповіщення:

• осіб, які знаходяться під захистом права війни, про напад;

• військ противника про місцезнаходження об'єктів (зон), що знаходяться під захистом права війни, на своїй території;

• цивільного населення та своїх військ про порушення противником норм міжнародного гуманітарного права.

2.5.3.  Поховання тіл загиблих (померлих) у збройних конфліктах

2.5.3.1.  Організація своєчасного виносу з поля бою та поховання   тіл   загиблих   та   померлих   військовослуж­бовців є одним із найважливіших обов'язків командирів (начальників).

Заходи щодо розшуку, збору, розпізнавання та похо­вання тіл загиблих (померлих) організовуються негайно, тільки-но дозволить обстановка, і проводяться з метою попередження виникнення та поширення осередків епідемій захворювань (інфекцій), недопущення випадків мародерства, встановлення особистості загиблих (помер­лих) та їхнього гідного поховання відповідно до загаль­нолюдських принципів.

У разі відсутності у загиблого в бою військовослуж­бовця документів (особистого знака чи розпізнавального медальйона), для його розпізнавання наказом командира військової частини призначається комісія у складі ко­мандира роти (батареї) або взводу, представника медич­ної служби та командира підрозділу (команди) з ор­ганізації поховання.

2.5.3.2.  Поховання тіл загиблих (померлих) із числа військовослужбовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів організовує заступник командира з'єднання, військової частини по тилу.

Збір загиблих (померлих), їхнє розпізнавання і похо­вання, а також влаштування могил та цвинтарів здійснюється підрозділами (командами) на чолі з офіцера­ми, які призначені наказом командира військової частини.

У розпорядження командирів цих підрозділів (ко­манд) виділяються необхідні транспортні засоби, інстру­менти, матеріали та дезінфікуючі засоби.

2.5.3.3.  Тіла загиблих (померлих) із числа військово­службовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів зосереджуються у призначених районах.

Факт смерті, по можливості, повинен засвідчуватися представником медичної служби.

У ході заходів щодо встановлення особистості, за на­явності ідентифікаційної інформації (документи, особис­тий знак чи розпізнавальний медальйон), складаються поіменні списки загиблих (померлих) із вказанням:

·  державної   належності   (громадянства)   військово­службовця;

·  військового або особистого номера;

·  прізвища, імені та по батькові;

·  дати народження;

·  інших  відомостей,   які  знаходяться  в  посвідченні особи чи розпізнавальному медальйоні;

·  дати і місця смерті;

·  відомостей,   які   стосуються   характеру  поранення (каліцтва), хвороби і причини смерті.

У разі неможливості розпізнавання, якщо дозволяє обстановка, складається опис зовнішності (образ) загиб­лого (померлого), дактилоскопіювання пальців рук і до­лонь, його картка або робиться фотографування в анфас і в профіль для спроможності встановлення його особис­тості в майбутньому.

2.5.3.4.  Дублюючий елемент розпізнавального ме­дальйону або сам медальйон, якщо він не містить дублю­ючого елемента, залишається на тілі загиблого (померло­го) як під час поховання, так і спалювання.