Основні визначення міжнародного гуманітарного права, страница 6

• бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;

• будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ура­ження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;

• міни, що спроектовані для спрацьовування від ви­промінювання   міношукача   або   іншого   неконтактного впливу в ході їх розвідки (пошуку);

• будь-які міни, що само дезактивуються, оснащені еле­ментом невлучення, який може функціонувати після то­го, як міна втратила спроможність до спрацювання;

•  міни-пастки,   що   якимось   чином   сполучені   або асоціюються з: міжпародно-визнаними захисними ембле­мами, знаками чи сигналами, а також з іншими предме­тами (об'єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, ме­дичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);

•  дистанційно   встановлювані   міни,   встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (дода­ток З до Керівництва);

• торпеди без пристрою самоліквідації;

• автоматичні контактні міни, які закріплені на мін-репах, коли вони не стають безпечними у разі зриву з якоря;

•  лазерну   зброю,    що   призначена   для   заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не викорис­товує оптичні прилади;

•  засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації;

•  запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об'єктів, а також для знищення лісів та іншо­го виду рослинного покриву, за винятком випадків, вка­заних у Основних вимогах Протоколу III «Про заборону або   обмеження   застосування   запалювальної   зброї»   до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження за­стосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (додаток 4 до Керівництва).

1.4. Особливості застосування норм міжнародного гуманітарного права у внутрішніх збройних конфліктах

(збройних конфліктах неміжнародного характеру)

1.4.1.  Посилення світової тенденції щодо збільшення кількості внутрішніх збройних конфліктів та зростання їх нищівних наслідків сприяють розширенню сфери дії норм міжнародного гуманітарного права.

Право збройних конфліктів впроваджує правові засо­би врегулювання конфліктів неміжнародного характеру з тим, щоб захистити жертви таких конфліктів і не до­пустити зруйнувань, які б поставили під загрозу існуван­ня людей у районах, де відбувається збройний конфлікт.

Особливістю такого правового врегулювання є те, що у внутрішніх збройних конфліктах застосовуються як правові норми права прав людини, так і норми міжна­родного гуманітарного права.

1.4.2.  Право прав людини - міжнародні норми, які визначають відповідальність держави щодо дотримання прав та свобод окремих громадян і народів.

1.4.3.  Вимоги щодо вивчення у Збройних Силах Ук­раїни норм міжнародного гуманітарного права, які сто­суються внутрішніх збройних конфліктів, базуються на світовому досвіді залучення формувань збройних сил для надання допомоги правоохоронним органам у боротьбі з тероризмом та участі в проведенні міжнародних миро­творчих операцій на території інших держав.

1.4.4.  Внутрішні збройні конфлікти умовно поділя­ються на декілька етапів.

Перший етап проявляється в масових безпорядках та напруженості серед населення (маніфестації, демонст­рації, окремі акти насильства), які собою ще не являють збройного конфлікту, але можуть його спричинити у по­дальшому.

Внутрішні безпорядки характеризуються тим, що вони:

• мають масовий характер;

• тягнуть за собою значні жертви;

• відрізняються високим організаційним рівнем;

• можуть проводитись за участю жінок та неповно­літніх.

На даному етапі збройні сили можуть залучатись з метою надання допомоги правоохоронним органам для виконання завдань щодо охорони визначених об'єктів та спільного патрулювання.

Виконуючи вказані завдання, військовослужбовці зо­бов'язані дотримуватись вимог як міжнародного гу­манітарного права, так і права прав людини (особливо під час перевірки документів у громадян та затримання підозрілих осіб).

У частині дотримання права прав людини військово­службовці повинні керуватись вимогами Загальної декла­рації прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, а також Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року.

1.4.5.  Основними принципами права прав людини є:

• право на життя, свободу і безпеку всіх людей;

• заборона катувань і жорстокого поводження;

• заборона несанкціонованого арешту і утримання під вартою;

• право на справедливий суд;

• право гуманного поводження з особами, які позбав­лені волі;

• право захисту від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції;

•  право на свободу думки і її вираження,  свободу зборів та асоціацій.

1.4.6.  В ситуаціях внутрішніх безпорядків та напру­женості слід дотримуватися таких принципів міжнарод­ного гуманітарного права:

• необхідність та сумірність у частині, що стосується дотримання сили;

• заборона активних дій відносно осіб, які не беруть участі в актах насильства;

• заборона страти заручників, мародерства, колектив­них покарань та актів терору;

• вимога розшуку покараних та хворих;

• вимога догляду за пораненими та хворими і увага до них;

•  особливі заходи щодо захисту дітей, у тому числі недопущення їх набору до збройних сил (угруповань) та участі в актах насильства;

• право осіб, які позбавлені волі, на гуманне повод­ження з ними;

• вимога поважати і захищати медичний та духовний персонал, надавати їм допомогу у виконанні покладених на них обов'язків.

1.4.7.     Другий     етап     внутрішнього     збройного конфлікту розпочинається тоді,   коли уряд не може бу­ти  впевненим  у своїй  здатності  здійснювати  контроль над ситуацією, а подальша ескалація напруги обумовлює необхідність застосування надзвичайних заходів.

У випадках, коли життя нації знаходиться під загро­зою. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права надає можливість державі відступати від прийня­тих на себе зобов'язань під час введення на її території правового режиму надзвичайного стану.