З поділом праці органічно пов’язана кооперація праці, тобто встановленням системи виробничого взаємозв’язку та взаємодії працівників і підрозділів.
Існують такі форми кооперації праці:
міжцехова кооперація спеціалізованих дільниць, мета якої – взаємозв’язок її діяльності по випуску кінцевої продукції цеху;
внутрішньодільнича кооперація окремих працівників або виробничих бригад по випуску закріпленої за дільницею продукції;
внутрішньобригадна кооперація, що об’єднує робітників, які разом виконують єдине для бригади виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати праці бригади.
Найважливішими напрямами вдосконалення поділу та кооперації праці є суміщення професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота. Великий прості для виявлення ініціативи робітників у доцільній кооперації праці дає організація праці у комплексних бригадах з частковою або повною взаємозамінністю.
Суміщення професій – це виконання протягом нормальної тривалості робочого дня, поряд з роботами за основною професією, робіт по другій або кількох професіям. Суміщення професій доцільно застосувати на тих роботах, де існують тривалі технологічні перерви при виконанні робіт за основною спеціальністю, а також там, де при роботі на верстатах /при обслуговування агрегатів/ є машинно-вільний час, протягом якого робітник при працюючому верстаті /агрегаті/ вільний від необхідності його обслуговування.
На роботах, виконуваних робітниками однієї професії, набуло поширення зон обслуговування, з метою кращого використання робочого часу, більш повного завантаження обладнання. Різновидом поширення зон обслуговування є багатоверстатне обслуговування, при якому один або групою робітників водночас обслуговується кілька верстатів. Ручні операції на кожному з обслугованих верстатів здійснюється послідовно, після чого верстат до наступної ручної роботи працює в автоматичному режимі.
Головною умовою організації багатоверстатного обслуговування є наявність машинно-вільного часу на кожному з верстатів, що обслуговуються, що дорівнює сумі ручного часу роботи на всіх інших верстатах, які обслуговуються одним робітником.
При поділі та кооперації праці вирішується питання про те, хто і що робитиме, як і з ким взаємодіятиме. Для організації високопродуктивної праці необхідно також розв’язати питання про те, як, яким чином слід виконувати роботу.
Досягається це встановленням раціональних методів і прийомів праці. Звичайно, спосіб виконання роботи звичною мірою визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з більшою чи меншою кількістю рухів, більш чи менш вміло, із витратою різної кількості часу та фізіологічної енергії. Встановлення способу найекономнішого виконання кожної дії, прийому операції, кожної роботи – це відповідальне завдання організатора праці. Його метою є аналіз та розробка всіх частин трудового процесу, включаючи побудову та координацію рухів, вибір зручною пози роботи, способу володіння інструментом та управління машинами і механізмами.
Необхідна частина організації праці – організація робочих місць. Робоче місце – первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників /якщо робоче місце колективне/, оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Організацію робочого місця розуміють як систему його оснащення та планування, підпорядковану цілям виробництва. Ці рішення, в свою чергу, залежать від характеру та спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.
Залежно від специфіки виробництва робочі місця можуть бути спеціалізованими та універсальними, індивідуальними та колективними, стаціонарними та рухомими, одно верстатними та багатоверстатними, постійними і тимчасовими, а також робочими місцями ручної роботи та механізованими, автоматизованими, апаратними.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.