Інформація. Інтелектуальна власність. Комерційна таємниця. Економічна (конкурентна) розвідка. Промислове шпигунство, страница 7

І все-таки засновником економічної розвідки офіційно вважається Китай, тому що у IV ст. до н.е. там з'явилася перша фундаментальна праця про ведення розвідки. Сунь Цзи у своїй праці «Мистецтво війни» писав про те, що перемога може бути отримана лише тоді, коли попередньо збирається й аналізується інформація про супротивника.

Давні індуси вважали економічну розвідку справою внутрішньодержавного. Вони говорили: «Людина бачить очами, а царі - завдяки шпигунам». Останні розсилалися по всій країні і контролювали чиновників, священиків і ринки.

У ІІІ ст. до н.е. всю Індію вже було покрито мережею шпигунів. Найціннішими шпигунами вважалися куртизанки.

У трактаті брахмана Чанакьї (IV ст. до н.е.) говорилося про шпигунів, яким привласнювалися легенди: кому і як поводитися й одягатися усередині країни та за її межами, усередині країни вони ремісники, учні, що мандрують, жінки; за межами країни - посли, купці й ін.

Шпигуни відповідали й за ведення психологічних війн: під видом астрологів або пророків вони підривали політичний настрій у країні. Причому вони існували здавна в різних країнах світу: шамани - на півночі, волхви - у слов'ян, друїди - у кельтів, оракули - у греків.

У Давньому Римі за часів Юлія Цезаря розвідка військова й економічна набули постійного характеру. При цьому у правителів виникли розвідувальні корпуси із цілою армією розвідників-інформаторів, яких називали «делатори». Тут збиралася інформація не тільки внутрішнього характеру, але й стосовно економічного, політичного й військового розвитку різних країн світу.

Одним із прикладів такої розвідки може послужити розкриття секрету виробництва китайського шовку. Цей секрет зберігався більше 20 століть.

У 552 р. імператорові Юстиціану два ченці в порожнинах своїх ціпків привезли насіння шовковиці і яйця шовкопряда. В інших джерелах згадується якась китайська принцеса, що вивезла насіння і яйця у своєму капелюсі, прикрашеному квітами. Але не важливо як, а секрет був розкритий.

У середні віку розвідка стала занепадати. Правителів перестали цікавити завоювання, вони занадто боялися втратити свій трон у міжосібних війнах. Послуги розвідки зводилися до пошуку можливих претендентів на престол.

Крім цього, грамоті навчалися у ті часи тільки знать і священики. Нестаток у тайнописі відпав. Наприклад, імператор Лотар у IX ст. н.е. маскував накази для своїх воєначальників під тексти зі Священного Писання.

У пізнє середньовіччя поряд з державною розвідкою ув країнах Середземномор'я почала зароджуватися і приватна розвідка. В XI ст. для великих торговельних компаній комерційні таємниці цінувалися набагато вище політичних.

У XIII ст. у Берліні спеціальним розпорядженням влади заборонялося іноземцям працювати на місцевих мануфактурних підприємствах, щоб перешкодити розголошенню секретів.

Перша дійсна приватна розвідслужба була створена у XIV ст. флорентійськими купцями-банкірами.

Почалася епоха Відродження. Пожвавлення економічних і політичних зв'язків між державами привело до того, що у XVI ст. при дворах стали з'являтися постійні посольства. Всі купці й дипломати, що виїжджали за рубіж, автоматично ставали агентами розвідки правителя країни.

Найбільшою розвідувальною організацією у той час стає церква. Сільські священики шлють звіти в приходи, ті узагальнюють інформацію і посилають вище. І так доти, поки Ватикан не одержує готову, розкладену по поличках інформацію про політичний, економічний і соціальний розвиток їхніх об'єктів, що цікавлять.

Більше 20 тисяч єзуїтів, розкиданих по всьому світу - агенти, які стоять за лаштунками всього, що відбувається і діють на благо церкви.

Європеєць, якому вдалося вивідати секрет виготовлення порцеляни, що китайці тримали в таємниці з IV ст., був католицьким священиком, єзуїтом із Франції. Його ім'я - пастор Д'антреполь. Займаючись місіонерською діяльністю, йому вдалося проникнути в закрите місто Кінг-То-Чен, де виготовляли відому на весь світ порцеляну, і в 1712 р. він посилає повідомлення до Парижа, де докладно описує процес виготовлення й вихідні матеріали.