Ціль промислового шпигунства полягає в економії матеріальних і тимчасових ресурсів, які затрачаються на одержання конкурентних переваг. Простіше кажучи, набагато легше, швидше й дешевше украсти інформацію, ніж винаходити щось самим або проводити тривале та дороге дослідження й аналіз інформації, що існує у відкритих джерелах.
Це справедливо і для міжнародної конкуренції, де до конкурентоспроможності держав приєднуються і питання національної безпеки.
Основна відмінність промислового шпигунства від конкурентної розвідки в методах добування інформації. Конкурентна розвідка, як уже говорилося, користується тільки відкритими джерелами інформації та у своїй діяльності застосовує тільки етичні методи, одержуючи результати завдяки аналітичній обробці інформації, тоді як методи промислового шпигунства орієнтовані на використання всіх доступних способів для одержання шуканої інформації, включаючи як пряме порушення законів ( шантаж, підкуп, злодіяння, насильство й т.д.), так і неетичні методи (обман, поширення компрометуючих відомостей, випитування і т.д.).
Методи конкурентної розвідки виключають використання кримінально карних заходів і більше орієнтовані на цивілізовані способи ведення бізнесу.
Однак грань між етичними й неетичними методами ведення конкурентної розвідки (хоч і при дотриманні в обох випадках чинних законів) залишається досить розмитою. По мірі збільшення потреб в одержанні коштовної ділової інформації зростає роль етичних норм. При виникненні проблем з одержанням інформації у підрозділі конкурентної розвідки з'являються стимули порушити деякі етичні обмеження.
До способів ведення промислового шпигунства відносяться:
- підкуп осіб, що мають доступ до інформації;
- шантаж осіб, що мають доступ до інформації;
- крадіжка інформації або осіб, що мають до неї доступ;
- виведення з ладу встаткування, осіб, що беруть особисту участь у виготовленні продукції;
- впровадження агентів на підприємство з метою проведення розкрадання інформації або диверсії;
- використання технічних засобів для перехоплення інформації;
- одержання інформації з комп'ютерних мереж й ін.
Практично до початку ХХ ст. «технічними» засобами несанкціонованого вилучення інформації виступали дірки в стінах і стелях, потайні ходи й напівпрозорі дзеркала.
Поява телеграфу і телефону дозволила використовувати технічні засоби одержання інформації, що стала перехоплюватися, впливаючи на міжнародну політику країн і стан на біржі.
У 30-40 роки технічний прогрес «пішов семимильними кроками»: з'явилися диктофони, мініатюрні фотоапарати й різні радіомікрофони. Надалі все більшого значення набувало перехоплення даних, оброблюваних у комп'ютерах, але вдосконалювалися і традиційні засоби.
Отже найбільші канали витоку інформації такі:
1. Акустичний. Середовищем передачі мовної інформації може бути повітря, будівельні конструкції і т.д. Спосіб перехоплення – використання спеціальних засобів типу стетоскопів чи спрямованих мікрофонів або засобів, які можна пристосувати для цих цілей.
2. Електромагнітний. Інформація передається за допомогою електромагнітних хвиль, що виникають навколо проводів, окремих вузлів офісних апаратур, використовуваних усередині приміщення, випромінюються спеціально встановленими технічними засобами. Спосіб реєстрації інформації - використання спеціальних засобів.
3. Оптичний. Носієм інформації є електромагнітні коливання у діапазонах видимого світла, інфрачервоного або ультрафіолетового випромінювань. У цьому випадку можна говорити про підглядання або візуальне спостереження. Спосіб перехоплення – використання біноклів, відеокамер, приладів нічного бачення.
Закрити технічні канали витоку інформації досить просто: знаючи можливі дії, завжди можна знайти способи протидії - наука ступнула досить далеко в цьому питанні. Існуючим на даний момент засобами протидії зараз це можливо майже на 100%.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.