2. Спецслужби в закордонних країнах. Вони розвиваються в основному у країнах базування філій підприємства – ринках капіталу, сировини, збуту, а також у країнах, де є потенційні ринки, на які планується вихід підприємства. Розвідувальна мережа діє за такими напрямками: філантропічні фонди – у країнах, що переживають соціальні кризи; комітети із забезпечення лобізму в закордонних країнах базування; створюються філії в закордонних країнах; також можуть працювати самостійні агентства й агенти.
Тут необхідно відзначити класифікацію самостійних розвідників, яку добре описав В. Е. Парфумів. [20] :
- місцеві розвідники – агенти з рядових співробітників організації - конкурента, що мають доступ до інформації. Це завербовані агенти, яких на спеціальному жаргоні називають "тубільцями";
- внутрішні розвідники. Вони також є завербованими агентами, але з управлінського персоналу об'єкта розвідки;
- розвідники, що повертаються. Це, як правило, розкриті службою безпеки й перевербовані агенти супротивника. Сьогодні їх називають ще "подвійними агентами", що задіяні для дезінформації конкуруючої сторони;
- розвідники смерті, або «неповернені агенти». Вони доставляють конкурентові свідомо помилкову інформацію і можуть загинути при виконанні завдання. В економічній розвідці не задіяні;
- розвідники життя, інша їхня назва "проникаючі агенти". Вони проникають на об'єкт, добувають необхідну інформацію і повертаються з нею у штаб-квартиру. Цей вид агентів використовується в економічному шпигунстві;
- агенти-експерти. Обробляють легальну інформацію, знаходячи в ній необхідні дані про конкурента.
Середні компанії не можуть дозволити собі і, можливо, у них немає необхідності в утриманні потужної і широкої мережі економічної розвідки. Але у них є можливість і необхідність в утриманні невеликої служби безпеки, що має у своєму складі відділення економічної розвідки. Тут уже до вузько - фахової роботи залучаються спеціалізовані фірми зі сторони.
Для малих підприємств недоцільно тримати у своєму штаті. Вони мають величезну кількість конкурентів, досліджувати їх практично неможливо. Об'єктом інтересів у цьому випадку стають не конкуренти, а ринкова інфраструктура. Інформацію збирають або за допомогою зовнішніх підприємств, або за допомогою менеджерів чи аналітиків власної організації.
Таким чином, від розміру підприємства залежить об'єкт економічної розвідки й суб'єкти, що її виконують.
7.6. Промислове шпигунство
Поняття «промислове шпигунство» досить дивне. Ще Прометей здійснив несанкціоновану іншими богами передачу людям зовсім секретної технології одержання вогню.
До 400 р. до н.е. Схід значно випередив Захід у мистецтві розвідки. Сунь Цзи писав: "Те, що називають передбаченням, не може бути отримано ні від парфумів, ні від богів, ні за допомогою розрахунків. Воно повинне бути добуте від людей, знайомих зі становищем супротивника" .
Із цього почалося шпигунство, у тому числі промислове, у якому досягли успіху багато правителів і приватних осіб. відмінно поставлена служба розвідки допомагала купцям Венеції і банкірському будинку Фуггерів, фірмі Круппа та будинку Ротшильдів. Методи практично не мінялися сторіччями: підкуповували, шантажували, посилали послів-шпигунів, перехоплювали листа, читали пергаменти (пізніше книги й газети) у бібліотеках і монастирях; коли вдавалося, підглядали й підслухували; труднощі виникали і при передачі отриманої інформації до центру збирання та обробки, для цього використовували гінців, голубину пошту; зміст секретної інформації записували, а іноді й шифрували.
Шпигунство було актуальне в дуже давні часи, про що свідчить наявність цього поняття в стародавніх мовах різних груп, наприклад, французьке слово espionner є родинним староіталійському spione, що порівнянне із давньогерманським spehon.
Промислове шпигунство вважається однієї з форм несумлінної конкуренції. Воно застосовується як для малих підприємств, так і на рівні держав.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.