Процес глобалізації сучасного суспільства вимагає якнайшвидшого вирішення питання передачі інших мов в аудіовізуальному середовищі як спосіб забезпечення взаєморозуміння між представниками різних національних культур. Аудіовізуальний переклад – це процес, в результаті якого фільм чи телепередача стають зрозумілими для цільової аудиторії, яка незнайома з мовою оригінального продукту. Субтитрування є одним із способів, який здатний реалізувати цей процес, і який домінує в ряді країн [25, c. 6].
Субтитри беруть свій початок з «написів», які використовувались в перші дні застосування плівки в якості пристроїв, що передавали діалог акторів глядачам. Текст був надрукований на картоні, знятий на плівку і вставлений між кадрами фільму. Такі написи вже були схожі на сучасні субтитри: вони намагались донести завершену думку, а також використовувались розділові знаки для легкості читання (наприклад, три крапки свідчать про те, що речення ще незакінчене). В епоху німого кіно переклад фільмів був відносно простим завданням [25, c. 10].
В 1927 році з’явилось звукове кіно. Це призвело до поступового зникнення написів, і проблема передачі мови в кіноіндустрії постала ще гостріше. Та великим кіностудіям вдалося з нею справитись. Вони знімали декілька версій фільму декількома мовами. Та такий мультилінгвальний процес зйомок виявився дуже дорогим. Тож, творці фільму знайшли інше рішення: вони дозволили іншим акторам озвучувати перекладені частини сценарію і заміняли оригінальний саундтрек новим. Так з’явилось дублювання фільмів як форма аудіовізуальної передачі мовлення.
Тим не менш, субтитрування як простіший та дешевший метод передачі мовлення акторів, продовжував свій розвиток. Першими країнами, де використовувались субтитри, були Данія і Франція (1929 р.) [25, c. 11].
Субтитри — текстова версія, що супроводжує аудіовізуальну продукцію і переважно має вигляд написів у нижній частині теле- чи кіноекрану [15].Субтитри відповідають ритму оригіналу. Вони з'являються і зникають одночасно з відповідною частиною діалогу мови оригіналу.
Існує декілька способів перекладу фільмів: дублювання, субтитрування, закадрова озвучка (багатоголосна, двоголосна, одноголосна), синхронний закадровий переклад. З тих чи інших причин кожна країна вирізняється певним домінуючим способом перекладу аудіовізуальних продуктів.
Є два основних способи перекладу фільму: дубляж і субтитри, і кожен з них взаємопов’язаний з оригінальним текстом в різній мірі.
З одного боку, дублювання – це метод, який модифікує початковий текст в значній мірі і таким чином представляє його цільовій аудиторії за допомогою одомашнення (залучення до певної культури). Це метод, в якому "діалог іноземною мовою пристосовують до міміки та рухів актора у фільмі", і її метою є змусити аудиторію відчувати, нібито вони слухають акторів, які розмовляють їхньою мовою.
З іншого боку, субтитри, тобто постачання переклад розмовного діалогу вихідного мови на мову перекладу у вигляді синхронізованих написів, як правило, в нижній частині екрана, є формою, яка змінює початковий текст в найменшій мірі і дозволяє цільової аудиторії відчути його «чужорідність».
Відповідно до енциклопедії «The Routledge Encyclopaedia of Translation Studies» за способом перекладу фільмів країни можна класифікувати наступним чином [33, c. 265].
До першої категорії відносяться країни вихідної мови (до яких в сучасному світі належать англомовні країни такі, як США чи Великобританія), в які фільми майже не імпортують. Іноземні фільми, в основному, субтитрують, а не дублюють. У Великобританії переклад фільму не є грандіозною проблемою, оскільки більшість імпортних фільмів американські і не вимагають перекладу.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.