Тромболізис при наданні допомоги хворим гострим інфарктом міокарду на догоспітальному етапі

Страницы работы

Содержание работы

ТРОМБОЛІЗИС ПРИ НАДАННІ ДОПОМОГИ ХВОРИМ ГОСТРИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДУ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Полтавська станція швидкої медичної допомоги.

Серцево-судинна патологія займає  перше місце і складає більш як 60 %  питомої  ваги серед причин передчасної смертності населення України. Особлива небезпека серцево-судинних захворювань полягає в гострому несподіваному початку, часто з розвитком життєво-небезпечних ускладнень   і вимагає  негайного початку висококваліфікованого лікування, тому що найбільші втрати доводяться на перші години захворювання. Це головним чином стосується  нестабільної стенокардії та інфаркту міокарду що за суттю являється наслідком одного і того ж патологічного процесу, на даний час об’єднаного терміном “гострий коронарний синдром”[7,8] . В основі розвитку цієї патології  лежить внутрікоронарний тромбоз в місці атеросклеротичної бляшки з пошкодженою поверхнею, що веде до припинення кровотоку  та розвитку некрозу серцевого м’язу, тобто – інфаркту міокарду. Це дуже швидкоплинний процес :  вже через годину від початку больового синдрому гине 50% клітин серцевого м’язу.  Ця зона стає причиною електричної нестабільності міокарду і розвитку аритмій з подальшою зупинкою кровообігу. Половина  хворих, які помирають від цієї патології, вмирає вже в перші 2 години. Їх можна врятувати, але при цьому результат прямо пропорційний своєчасності проведення високоефективних лікувальних заходів [13,15].

Невідкладна допомога при ГІМ на догоспітальному етапі після адекватного знеболення повинна бути направлена на:

-  відновлення прохідності оклюзованої артерії, попередження її реоклюзії;

-  підтримки прохідності коронарної артерії, зменшенння агрегації тромбоцитів;

-  зменшення зони ішемії, попередження або усунення ускладнень;

Відновлення  прохідності інфарктзалежної коронарної артерії можливе з використанням інтервенційних методів (черезшкірна транслюмінальна коронарна ангіопластика), що на догоспітальному етапі неможливе, або застосування тромболітичних засобів.  В клінічне використання даний метод впроваджений з 60 х років минулого століття, а з  початку 90-х років проведення тромболітичної терапії (ТЛТ) входить у перелік обов'язкових заходів при ГІМ. Серед механізмів позитивного впливу тромболізису розглядають дію на електричну стабільність міокарду і виникнення фатальних аритмій позитивну динаміку ЕКГ, покращення загального стану пацієнта, зменшення кількості ускладнень, смертності. Це обумовлено зменшенням  об'єму ураження міокарду внаслідок відновлення кровообігу в ішемізованій зоні [2,10,12].

Показанями  для ТЛТ хворим з ІМ  тривалість  ангінозного нападу більше 20 хв. елевація сегменту ST  у  відведеннях більше 2х мм. 

ТЛТ протипоказана пацієнтам  з кровотечами на протязі останніх 6 місяців (шлунково – кишкові кровотечі, гематурія, геморагічний діатез,  коагулопатії),  які приймають терапію непрямими антикоагулянтами, з любим ураженням центральної нервової системи (пухлини, аневризми, хірургічні втручання, черепно-мозкова травма, інсульт, ТІА, внутрічерепний крововилив за останні 6 місяців), з високим, неконтрольованим артеріальним тиском: САТ на час огляду більше 160 та/або ДАТ більше 100 мм рт ст , великі хірургічні втручання біопсія паренхіматозного органу або значну травму на протязі останніх 2-х місяців,травматичною  або тривалою  реанімацією за останні 2 тижні, гострим перикардитом, розшаровуючою аневризмою аорти, нирковою недостатністю в анамнезі, наркотичною або алкогольною залежністю з ознаками печінково -  ниркової недостатності, тяжкою анемією та/або гемоглобіном менше 100 г/л, тяжкою глаукомою  та/або геморагічною ретинопатією, пункцією магістральних судин, які не можна притиснути за останні 2  тижні, загостренням виразкової хвороби за останні 3 місяці [2,4,12,14].

Про  протипоказання і можливі ускладнення тромболізису  лікар повинен повідомити пацієнта або рідних. Згоду на проведення тромболізису пацієнт підтверджує письмово у протоколі  проведення тромболізису.

Найбільш  серйозною проблемою тромболітичної терапії є геморагічні ускладнення (внутрішньопорожнинні, в паренхіматозні органи, з місця ін’єкції)  частота яких складає в середньому близько 0,7% більше половини яких (0,4%) доводиться на найбільш грізні ускладнення - геморагічні інсульти.

Сучасними тромболітичними препаратами є активатори плазміногену урокіназного (стрептокіназа),і тканинного (альтеплаза, тенектепрлаза) типів які сприяють переходу плазміногену в плазмін (активна протеаза ключовий фермент фібринолізу), що розщеплює фібрин до дрібних фрагментів (ПДФ, які виводяться з організму органами ретикулоендотеліальної системи. Тканинні активатори плазміногену на відміну від активаторів урокіназного типу є фібрин – селективними препаратами, мають здатність розчиняти стійкі до лізису тромби і не викликають різкого зниження плазминогену. Крім того, ТАП є фізіологічними активаторами плазміногену і не мають алергічних властивостей.  Механізм дії ТАП умовно можна розділити на три етапи:

- ТАП зв'язується з плазміногеном, що знаходиться на фібрині, утворюючи потрійний комплекс;

-  ТАП сприяє проникненню плазміногену у фібрин, перетворюючи плазміноген на плазмін;

Похожие материалы

Информация о работе