Здавальна документація, яка розроблена організацією-проектувальником, повинна забезпечити можливість належної організаціїі успішного проведення заводських і здавальних випробувань. У завершальний період випускається значний обсяг експлуатаційної документації, яка необхідна для правильного використання, оперативного і технічного обслуговування судна в цілому і всіх його механізмів, пристроїв і систем. Експлуатаційна документація включає документацію для навчання особового складу, різного роду інструкції, схеми приміщень, систем і пристроїв, демонстраційний матеріал тощо.
У наш час зазначені вище роботи з проектування суден практично повністю автоматизовані за допомогою обчислювальної техніки і спеціально розроблених систем автоматизованого проектування суден (САПР). Найбільш поширеними такими системами є TRIBON і FORAN, які дають можливість проводити практично всю проектну роботу в автоматизованому режимі, за виключенням вирішення зовнішньої задачі проектування, тобто оптимізації зазначених у технічному завданні характеристик і елементів суден.
Технологічні схеми побудови суден визначаються методами побудови суден і способами формування їх корпусу.
У процесі розвитку суднобудування методи побудови суден постійно удосконалювались з розвитком науки і техніки. Від початку металевого суднобудування (перша стальна баржа була побудована у 1789 р., а перше сталеве морське судно у 1843 р.) і 30-х років минулого століття єдиним методом побудови суден був подетальний. Збирання корпусу судна проводилося на побудованому місці з деталей, маса яких не переважала 2–3 т. Деталі з'єднувалися між собою за допомогою заклепок. Оскільки у такий спосіб до початку формування корпусу ніякі монтажні роботи не проводилися, значно збільшувалися терміни його побудови.
З появою електрозварювання почався новий етап у розвитку методів побудови суден. У процесі переходу до зварного суднобудування створилися умови для освоєння більш прогресивного секційного методу побудови суден. За цим методом корпус судна збирається із заздалегідь виготовлених деталей, вузлів і секцій. Після формування приміщень у них проводяться монтажні та інші роботи. Подальше освоєння зварювання і створення відповідного обладнання сприяли збільшенню маси секцій, яка у наш час може доходити до 1000 т.
Корпус судна при секційному методі його побудови може формуватися пірамідальним або острівним способом (рис.41).
При пірамідальному способі корпус судна поділяється на частини. Ці частини, до яких входять усі основні конструкції – днище, борти, перебірки, палуби за формою нагадують піраміду з уступами, створеними окремими секціями.
Пірамідальний спосіб характерний тим, що досить швидко формується поперечний переріз судна при повільному формуванні по довжині. Збирання корпусу на побудованому місці починають із встановлення так званої закладної (першої) днищевої секції першої піраміди. ЇЇ положення по довжині вибирається у урахуванням конкретних умов. Після закладної секції встановлюють наступні секції по довжині і висоті, одночасно до носа і корми. Потім встановлюють секції перебірок, бортів, палуб і т. д.
Збирання і зварювання корпусу у висоту дозволяє швидко завершити роботи з формування приміщень, випробувати їх на непроникність і раніше почати монтажні роботи. До зварювання секцій наступної піраміди приступають після закінчення більшості збирально-зварювальних робіт у попередній піраміді. Окрім значних переваг пірамідальний спосіб формування корпусу має деякі недоліки: досить обмежений фронт робіт на перших стадіях формування корпусу; неможливість вести одночасно збирально-зварювальні роботи більше ніж у двох районах, що у разі корпусу великої довжини значно збільшує цикл побудови.
Характерною особливістю острівного способу є те, що корпус судна розбивають на декілька самостійних районів («островів»). Їх формування проводять пірамідальним способом (рис. 78???). Кількість «островів» визначають, виходячи з конкретних особливостей судна, умов заводу-будівника, затверджених термінів побудови тощо. У процесі формування корпусу «острови» можуть переміщуватися на побудовному місці або залишатися нерухомими. Після закінчення формування «островів» до верхньої палуби якнайбільша кількість робітників займається зварюванням міжострівних кільцевих монтажних стиків.
Острівний спосіб має всі переваги пірамідалього способу і разом з тим не має недоліків останнього, так як забезпечує значне розширення фронту збирально-зварювальних і монтажних робіт, що призводить до скорочення циклу побудови судна. Завдяки цьому острівний спосіб отримує все більш широке розповсюдження на вітчизняних і зарубіжних суднобудівних заводах. Цей спосіб дозволяє більш раціонально використовувати побудовне місце у разі, коли його довжина значно перевищує довжину судна, але є недостатньою для розміщення двох суден. Вільну частину побудовного місця використовують для побудови нового або кормового «острова» другого судна.
Останніми роками у суднобудуванні знайшов використання різновид острівного способу, коли корпус судна поділяється по довжині на дві частини. Збирання кожної частини проводиться окремо на одному або різних побудовних місцях і потім вони спускаються на воду. Стикуються обидві частини корпусу у доку або на плаву. У разі стикування корпусу на плаву збирання і зварювання монтажного стику проводиться з використанням кессона або спеціального герметизуючого пристрою. Він являє собою П-подібну металеву раму ящикового типу, що складається з двох симетричних половин, з’єднаних між собою у діаметральній площині шарніром. Опорний контур пристрою виконується з а формою обводів корпусу в районі монтажного стику. Герметизуючий пристрій встановлюється в районі монтажного стику на всій довжині його підводної частини. Пристрій щільно притискують до зовнішньої обшивки, після чого з корпусу судна в районі монтажного стику та з герметизуючого пристрою відкачують воду. Зварювання у даному випадку здійснюється з одного боку – зсередини судна.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.