Технологічний процес виробництва щебеню з гірських порід типу ІI

Зміст

Вступ

Останнім часом набуває нового прискорення технологія створення композиційних матеріалів, найбільш поширена група яких представлена бетонами. У нашій  країні виробляють мільйони тонн бетону, жоден будинок побудований в останніх 60 років не обходиться без залізобетонних виробів. Тому тема виробництва бетону  є на сьогоднішній день дуже важливою. Бетонів стало дуже багато: важкий і легкий, конструкційний і теплоізоляційний, дорожній і гідротехнічний, ячеїстий і великопористий, жаростійкий і декоративний, захищаючий від радіоактивних дій і від хімічної корозії, керамзитобетон, шлакопемзобетон, аглопоритобетон, золобетон, термолітобетон і так далі, причому назва бетону часто залежить від назви використовуваного заповнювача, а властивості його значною мірою визначаються властивостями заповнювача.

Лише розрізняючи всі нюанси впливу заповнювачів на властивості бетонної суміші і бетону, можна кваліфіковано вибрати найбільш раціональну сферу застосування того або іншого заповнювача або шукати з наявного арсеналу заповнювачів саме той, який щонайкраще відповідає вимогам, що пред'являються до даного бетону.

У курсовому проекті описується технологічний процес виробництва щебеню з гірських порід типу ІI, а також розглянуті не тільки основні принципи отримання щільного заповнювачу, що покладені в основу його виробництва, але й обладнання, яке необхідно використовувати для досягнення найбільш ефективного та економічного рішення.

1.  Загальна частина

1.1.  Номенклатура й основні властивості продукції, яка виробляється

Щебінь (ДСТУ Б В.2.7-75-98) отримують подрібненням кам'яних порід. Цей заповнювач дорожчий за гравій, однак виробництво його зростає, оскільки щебінь є найбільш якісним крупним заповнювачем для високоміцних бетонів. Сировиною для отримання щебеню можуть бути такі породи; граніт, габро, діабаз, вапняк, базальт, доломіт.

Технічні вимоги. За формою зерен щебінь поділяють на три групи: звичайної форми допустимий вміст зерен пластинчастої (плескатої) та голчастої форм до 35%, покращений — не більш, ніж 25%; кубоподібний — не більш, ніж 15%.

Міцність щебеню характеризується маркою, яка відповідає межі міцності гірської породи у насиченому водою стані і визначається побічно за показником подрібненості щебеню при стиску (розчавлюванні) у циліндрі.

По ГОСТ 10268—80 межа міцності гірської породи, яка використовується для виробництва щебеню, повинна бути вище заданої межі міцності бетону: не менш ніж  у 1,5 рази — для бетону з межею міцності нижче 30 Мапа; не менш ніж у 2 рази — для бетону з межею міцності 30 Мапа і вище.

Щебінь з вивержених гірських порід, який використовується в якості заповнювачу для важкого бетону, повинен мати марку, яка відповідає межі міцності породи не нижче 80 МПК, з метаморфічних порід — не нижче 60 МПК, з осадових — не нижче 30 МПК.

Для гідротехнічного бетону зони змінного рівня води повинен використовуватися щебінь з порід, межа міцності яких перевищує межу міцності бетону не менш ніж у 3 рази (для вивержених і метаморфічних гірських порід) або у 2,5 (для осадових). Ці вимоги забезпечують необхідну і достатню для бетону міцність заповнювачів з великим запасом.

Вміст зерен слабких порід у щебені допускається не більше 10%, а для бетону ряду відповідальних конструкцій — не більше 5%. Масова частка пилоподібних, мулистих і глинистих частинок у щебені з вивержених і метаморфічних порід не повинна перевищувати 1%, а в щебені з осадових порід у ряді випадків (в залежності від виду бетону та виду конструкцій) — 2(3)%.

1.2.   Характеристика сировини