Газ надходить в абсорбер 1і піднімається догори крізь систему тарілок. Назустріч газу рухається концентрований розчин абсорбенту – розчини етаноламінів. Абсорбент вступає в хімічну реакцію з сірководнем, руйнує його і виносить в собі рештки реакції газ піднімається до скрубберної секції, де з нього відбираються краплі абсорбентів. На регенерацію абсорбент передається у випарну колону 2 через теплообмінник 3. У нижній частині колони він нагрівається до 1000С для розкладення з’єднання абсорбенту з сірководнем. Вивільнений Н2S з парами абсорбенту через холодильник 4 надходить у ємність 5, де проходить відділення абсорбенту, який насосом 6 закачується в колону 2 для подальшого подавання його використання через теплообмінник 3 і охолодження в холодильнику 8. Із отриманого сірководню виробляють сірку.
 |
3. Промислове підготування води. При розробці нафтових і газових родовищ значні об’єми води витрачаються на підтримку пластового тиску. Відомо, що для видобутку однієї тони нафти в пласт необхідно подати 1,5-2,0 м3 води при площинному заводненні і 0-2,5 м3 – при контурному заводненні.
В пласт можливо закачувати як природні прісні так і стічні мінералізовані води. Води можуть містити органічні і неорганічні домішки. Це різні гази, механічні включення, гідрозакис Fе(OH)2 і гідрооксид Fе(OH)3 заліза, а також мікроорганізми. В стічних водах можуть бути краплі нафти, а також велика кількість солей (до 300 г/л). Частинки водоростей і з’єднання заліза, які містять у воді, забивають пори продуктивних пластів. При цьому знижується приємність нагнітальних свердловин. У воді можуть бути присутніми сірководень і вуглекислий газ, які підсилюють процес корозії обладнання.
Відповідно до діючих норм та інструкцій вода, яка призначена для закачування у пласт, повинна містити не більше 2 мг/л твердих частинок і 0,3 мг/л заліза.
Води, які призначені для закачування у пласт, повинні бути певним чином підготовані. Підготовка води для закачування у пласт полягає у освітленні, декарбонізації, вилучення заліза, інгібіруванні.
Освітлення води коагулюванням полягає у видаленні мілких частинок, які практично не випадають пі власною вагою. Для цього у воду додають реагенти сірчанокислий алюміній, хлорне залізо, залізний купорос тощо, які звуть коагулянтами. Внаслідок реакції коагуляції частинки об’єднуються між собою, утворюються пластівці, які осідають у воді.
Декарбонізація виконується з метою видалення з води бікарбонатів кальцію і манія. У зворотному випадку солі кальцію і магнію відкладуться у пласті, що суттєво ускладнить фільтрацію нафти і газу. Суть декарбонізації полягає у тому, що у воду додається гашене вапно, щоб коагулювати непотрібні домішки.
При аерації воду насичують киснем повітря, внаслідок із солей заліза утворюються нерозчинний гідрат оксиду заліза, який осідає у воді у вигляді пластівців. Але при аерації в воді видаляються не усі солі заліза, а сам процес потребує незграбного і складного обладнання. Крім того при аерації підвищується корозійну активність води.
При вапнуванні в воду додають вапняне молоко, що також приводить до утворення нерозчинного гідрату оксиду заліза.
Інгібіруванням звуть обробку води інгібіторами – речовиною, яка уповільнює процес корозії. За спрямованістю дій розрізняють сірководневу, кисневу і вуглекислотну корозії.
Реагенти-бактерициди використовують для пригнічення життєдіяльності бактерій. Одним із ефективних засобів для цього є формалін.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.