Правонаступництво держав. Інститут правонаступництва у міжнародному праві, страница 6

  Правонаступництво у відношенні договорів

Наслідки правонаступництва держав у відношенні договірних прав і зобов'язань держави-попередника мають першорядне дипломатичне значення, оскільки забезпечення спадкоємності у відношенні міжнародних договорів сприяє підтримці стабільності і законності в міжнародних відносинах.

Питання, правонаступництва, у відношенні договорів регулюються Конвенцією 1978 року, яка, як вказувалося вище, підлягає застосуванню тільки до договорів, укладених між державами.  Таким чином договір для цілей Конвенції визначається, як угода між державами, зроблена в писемній формі.

Питання правонаступництва в Конвенції вирішуються в залежності від випадків правонаступництва : а)правонаступництво у відношенні частини території, б)утворення нової незалежної держави на колишніх залежних територіях, в)об’єднання декількох держав у одну або розділення держави на декілька самостійних.

а) Правонаступництво у відношенні частини території.

У випадку коли, частина території однієї держави стає частиною території іншої, тобто  відбувається заміщення суверенітера на зазначеній территориї - діє загальне правило, відповідно до котрого, усі договори держави-попередника, що у даному випадку не припиняє свого існування, перестають діяти у відношенні території, що є об'єктом правонаступництва, однак договори держави-спадкоємця поширюють свою дію на придбану територію, за винятком тих випадків, коли застосування окремих договорів несумісне з об'єктом, цілями й умовами його дії.

б) Утворення нової незалежної держави на колишніх залежних територіях.

Правонаступництво при утворенні нової незалежної держави має певну специфіку. Знаходячись певний час під пануванням, залежні території не приймали участі у укладенні міжнародних договорів. Цю функцію виконували держави-метрополії, які при цьому не рахувалися із національними інтересами народів залежних територій. Продовження дії подібних договорів ставило б під загрозу політичну та економічну незалежність нових незалежних держав.

Як вже відмічалося  у Конвенції закріплений важливий принцип, згідно якому нова незалежна держава при своєму виникненні не зв'язана договорами попереднього суверена. (4, ст.16)  У багатьох випадках припинення дії договору, що торкається держави, що зазнає територіальних змін, досягається шляхом звичайного застосування положень про денонсування або доктрини корінної зміни обставин. Однак загальний принцип зводиться до того, що нова держава, ех hypothesi не є учасником договору, не може бути зв'язана його положеннями. З загального правила "свободи від старих зобов'язань" є важливі винятки, що стосуються, зокрема, договорів, що підтверджують норми загального міжнародного права, договорів про режим кордонів і т.д.

Варто зауважити, що згадувані в літературі "передатні угоди", характерні для випадків виникнення в процесі деколонізаціі нових незалежних держав, за звичай не розглядаються як форма передачі прав і обов'язків, що випливають із міжнародних договорів. Суть цих угод полягає в тому, що вони передбачають передачу державі-спадкоємцю зобов'язань і прав держави-попередника у відношенні території, що є об'єктом правонаступництва, по договорах, укладених останньою. Однак, відповідно до Конвенції 1978 року, незалежно від наявності такої угоди, держава-спадкоємець не вважається зв'язаною такими договорами. Таким чином, передатні угоди можуть розглядатися як форма загального вираження політики держави-спадкоємця у відношенні договорів держави-попередника, але не більш того. Це правило діє й у відношенні односторонніх заяв держави-спадкоємця про договори свого попередника, що не признаються юридичним фактом, що тягне за собою спадкоємство договірних прав і обов'язків держави-попередника.

У залежності від суб'єктивного складу учасників міжнародних договорів, питання правонаступництва вирішуються по різному.

1)Двосторонні угоди.