Варто зауважити, що зазначене правило щодо обов'язкового спадкоємства встановлених договором кордонів не може применшувати дії принципу самовизначення і територіальних змін, що відбуваються в результаті самовизначення. Комісія міжнародного права у своєму коментарі до згадуваної вище статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року вказувала на те, що самовизначення являє собою самостійний принцип і що передбачене даною статтею вилучення у відношенні договорів, що встановлюють кордони, не виключає дії принципу самовизначення в тих випадках, коли існують умови для правомірного його застосування.
В основі вище згадуваних положень лежить принцип uti possidetis (лат. – “Те, що у Вас є, залишається Вашим”. Суть данного принципу полягає у тому, що нові держави, які з’являються в результаті деколонізації, повинні без сумніву успадковувати кордони, які існували між колоніями на момент здобуття незалежності.
Застосування принципу uti possidetis під час розпаду держав у період після закінчення “холодної війни” походить із трьох аргументів: 1) цей принцип зменшує ймовірність збройного конфлікту шляхом забезпечення єдиного чіткого врегулювання подібних ситуацій, 2) оскільки багатонаціональна демократична держава може функціонувати в межах своїх кордонів, перетворення меж між адмінстративно-територальними одиницями у міжнародні кордони є таким же доцільним підходом до вирішення проблеми, як і будь-який інший підхід, і, до того ж, набагато простішим, 3)підкреслює два попередніх, полягає у тому, що uti possidetis вважається загально визначеним принципом міжнародного права, який передбачає обов’язкове перетворення меж між адміністративно-територіальними одиницями у міжнародні кордони.
Проте, слід зазначити, що віднесення принципу uti possidetis до загальних норм міжнародного права, які регулюють відносини, що виникають при розпаді держав, веде до двох чітких, проте протилежних додаткових наслідків, які приховують в собі небезпеку для світового порядку під час багатьох етнічних конфліктів.
По-перше, політичний курс або норма права, що передбачає перетворення адміністративних меж у міжнародні кордони, створює значну небезпеку –“ спокусу етнічних сепаратистів поділити свою країну далі меж між її адміністративно-територіальними одиницями”.(13,59)
По-друге, поширення дії принципу uti possidetis на сучасні процеси розпаду держав призводить до дійсної несправедливості та нестабільності, оскільки залишається значна кількість населення, яка незадоволена як своїм статусом у нових державах, так і невизначеністю щодо своєї політичної ролі в них.
На наш погляд, настав час переглянути цей принцип міжнародного права і міжнародних відносин. Тому, що застосування принципу uti possidetis до сучасних процесів розпаду держав не враховує особливі відмінності між внутрішніми кордонами, що розмежовують адміністративно-територіальні одиниці держави, і міжнародними кордонами, і, що важливіше, до деякої міри суперечить існуючим тенденціям в міжнародному праві і політиці. Внаслідок історичних та інших особливостей багато внутрішніх кордонів заслуговують на те, щоб бути перетвореними у державні кордони, проте “невиправданою є гіпотеза, що всі подібні кордони повинні бути перетворені таким чином.” .(13,60)
Правонаступництво у відношенні державної власності.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.