Правонаступництво держав. Інститут правонаступництва у міжнародному праві, страница 4

Слід зазначити, що термін “правонаступництво держав”, який використовується  у літературі, вміщує у собі два аспекти : фактичний та юридичний. Проте потрібно враховувати, що значення цього терміну обмежується фактичним положенням, що виникає коли суверенітет однієї держави над певною територією заміняється суверенітетом іншої. Правонаступництво не передбачає обов’язково, що держава-наступник юридично займе місце попереднього суверену у системі створених останнім прав та обов’язків. Виходячи із цього, відсутність переходу будь-яких прав та обов’язків до держави-наступника неможливо ототожнювати із відсутністю правонаступництва.

Правонаступництво має місце при наступних фактичних обставинах(за суб’єктами):

·  При виникненні нового суб’єкта міжнародного права у зв’язку із корінними змінами соціально-економічного та політичного устрою держави-попередника (наприклад правонаступництво Радянської держави).

·  При появі у результаті національно-визвольного руху нових незалежних держав (отримання незалежності колишньою колонією),

·  При утворенні кількох держав на території їх попередника (розпад СРСР).

·  При об’єднанні двох і більше держав у одну (федеративну чи унітарну).

·  При відділенні від держави частини території і утворення на ній незалежної держави (Д. А)

При передачі території від одного суб’єкта до іншого, коли новий суб’єкт на даній території не утворюється (трансферт), проблема правонаступництва, як така не виникає. Державні борги, що з’явилися виключно у відношенні території, що передається, переходять до держави-отримувача цієї території, як і інші обов’язки та права, що стосуються цієї території. Проте деякі дослідники вважають що ці події теж слід віднести до правонаступництва держав.(11, 128)

До об’єктів правонаступництва слід віднести: територію; населення; договори та інші нормативні акти, які передбачають наявність певних прав та обов’язків; державну власність; державні борги; державні архіви; членство у міжнародних організаціях (Д. А)

Основою правонаступництва є юридичний факт виникнення нової держави як суб’єкта міжнародного права. Однак чітких норм, що регулюють питання про критерії припинення існування держав і виникнення нових, не існує. Тому на практиці питання про виникнення нових держав вирішується із урахуванням конкретних обставин. Якщо існують непорозуміння у відношенні питання, чи виник новий суб’єкт міжнародного права, то його найкраще вирішити шляхом угоди зацікавлених сторін, прийняття відповідного акту міжнародною організацією, винесення рішення міжнародним судовим органом. Так, після розпаду Австро-Угорщини Сен-Жерменський (1919 р.) та Трианонський (1920 р.) договори визначили подальшу долю Австрії та Угорщини; після другої світової війни ООН займалась питанням  про міжнародну особу Ізраіля та Індії. На початку 90-х років у зв’язку із розпадом Югославської федерації виникли проблеми визначення статусу  новоутворених держав.

Центральним у правонаступництві є питання про об’єм прав та обов’язків, що переходять від держави-попередника до держави-наступника. По цьому питанню у науці міжнародного права склалися різні теорії.

Теорії правонаступництва

У науці міжнародного права були спроби знайти загальне рішення проблеми правонаступництва.

 Протягом ХII-ХIX століть у доктрині міжнародного права панувала так називана теорія універсального правонаступництва, що була запропонована Г.Гроцієм. На його думку не тільки правові відношення, але і їхній суб'єкт при спадкоємстві залишаються тими ж самими. Основи цієї теорії були запозичені з римського спадкового права, відповідно до котрого "у спадщині втілена майново-правова особистість померлого”(5,78). У цьому відношенні справедливо було б припустити, що має місце не правонаступництво, а континуітет (лат. кontinuitas- безперервність, правонаступництво у розвитку права). Таким чином, по теорії континуітету всі існуючі договори залишаються в силі. Правові відносини, що отримувала нова держава у спадок, залишалися такими ж, що були у держави-попередника, держава-наступник продовжувала залишатися тією ж юридичною особою,  уособлюючи єдність території, населення, політичної влади, прав та обов’язків попередньої держави. “За своєю суттю доктрина континуітету, обгрунтовуючи ідентичність правосуб’єктності держави, була запереченням будь-якого правонаступництва”(17,61).