Захист від шуму і вібрації. Захист від джерел іонізуючого випромінювання, страница 18

Променева хвороба середнього ступеню тяжкості спостерігається при опроміненні дозою 2,5...4,0 Гр. Майже у всіх осіб в першу добу після опромінення спостерігається нудота і блювота, різко знижується вміст лейкоцитів у крові, і з’являються підшкірні крововиливи. У 20% випад­ків може настати смерть, коли не вжито лікувальних заходів. Смерть настає через 2-6 тижнів після опромінення. При опроміненні дозою 4,0...7,0 Гр розвивається тяжка форма променевої хвороби, протягом місяця смерть може настати у 50% опромінених. Вкрай тяжка форма гострої променевої хвороби спостерігається після променевої дії дозою вищою за 7,0 Гр. Через 2-4 години після опромінення з’являється блювота, в крові повністю зникають лейкоцити, виникають численні підшкірні крововиливи. Смертність 100%.

       Таким чином, потенційно небезпечним опроміненням, яке можуть ви­никнути при радіаційних аваріях або внаслідок грубих порушень правил радіаційної безпеки, є разові дози більші за 0,25 Гр, а також разові надходження радіонуклідів всередину організму понад п’ятиразове гра­ничне допустиме річне надходження.

Надходження радіоактивних речовин всередину організму можливе при диханні повітрям, яке забруднене радіонуклідами і через шлунково-кишечний тракт. Деякі радіонукліди можуть всмоктуватись через шкіряні покрови, особливо якщо на шкірі є пошкодження (рани, порізи, тріщини тощо).

Небезпека внутрішнього опромінення порівняно з зовнішнім значно вища, оскільки збільшується час опромінення (воно відбувається постій­но - джерело перебував всередині організму), джерело опромінення впритул наближене до опромінюваного органу і при цьому неможливо викорис­тати будь-який захист. Крім того, окремі радіонукліди залежно від їх фізико-хімічних властивостей концентруються вибірково в тих чи інших органах організму.

Радіоактивні речовини, що затримались в організмі, розносяться кров’ю в різні тканини і органи. Швидкість виведення радіоактивних речовин з організму різна: добре розчинні виділяються швидше, а довго-живучі більш небезпечні, оскільки можуть протягом всього життя потер­пілого бути джерелом іонізуючого випромінювання.

Початкові ознаки хронічного променевого впливу виникають ще до розвитку чіткої картини променевої хвороби і проявляються у вигляді функціональних пошкоджень різних систем і органів. Найчастіше спостері­гається зрушення окремих показників крові вегетативно-судинні реак­ції. Особи з такими ознаками вимагають систематичного лікарського спостереження і проведення лікувально-профілактичних заходів.

Хронічна променева хвороба проходить у три стадії. Перша харак­теризується частими скаргами на загальну слабкість, підвищену втомлю­ваність, головні болі, запаморочення, порушення сну тощо. У жінок мож­ливе порушення менструального циклу. Симптоми захворювання на цій ста­дії мало характерні і неспецифічні. Маже бути схильність до гіпотонії, підвищення основного обміну. Спостерігається явища дисфункції кишеч­нику і жовчних шляхів.

Припинення контакту з іонізуючою радіацією і відповідне лікуван­ня повністю відновляють здоров’я. Якщо контакт не припинити, захворювання буде прогресувати і перейде в наступну стадію.

Друга стадія характеризується посиленням головного болю, запаморо­чень, різко падає працездатність, більше виражені болі і важкість у жи­воті, нудота, болі в області серця. Спостерігаються органічні уражен­ня центральної нервової системи, легкі вестибулярні розлади. В окремих випадках може розвинутися гепатит, зниження функцій підшлункової і щи­товидної залоз і зниження маси. Порушуються всі види обміну.

У чоловіків може настати стійка стерильність, тому що гинуть всі сперматозоїди. При систематичному лікуванні і припиненні контакту з іонізуючою радіацією може настати значне покращення здоров’я, хоча повне видуження настає дуже рідко. За несприятливих умов хвороба може прогресувати.

Третя стадія - це тяжка форма захворювання, характеризується вона необоротними змінами в організмі людини. На перший план виступають ор­ганічні зміни нервової системи - пошкодження головного мозку, що про­являються різними змінами рухової, рефлекторної і чутливої сфер.