Захист від шуму і вібрації. Захист від джерел іонізуючого випромінювання, страница 12

Методи віброзахисту за організаційними ознаками поділяються на колективні та індивідуальні. Колективні методи захисту здійснюються двома способами: 1) послабленням вібрації в джерелі її виникнення; 2) зменшенням параметрів вібрації на шляхах її розповсюдження від джерела збудження вібрації.                                             

Класифікацію методів і засобів вібраційного захисту наведено: в ДЕСТ 12.4.046-78. Апаратура для вимірювання параметрів вібрації по­винна відповідати ДЕСТ 12.4.012-83 "Вібрація. Засоби вимірювання і  контролю вібрації на робочих місцях. Технічні вимоги". Вимірюють вібрації в найбільш вібронебезпечних точках.

Вібронебезпечними вважають машини, які хоча б при одному із режимів експлуатації генерують вібрації, що вимагають забезпечення вібробезпечних умов праці, вжиття додаткових заходів і засобів щодо захисту працівників.

Зниження вібрації машин полягає, в основному, в зменшенні динамічних процесів, що спричиняються ударами, різкими прискореннями тощо. Усунення дисбалансу обертаючих мас досягається ретельною балансировкою. Крім того, застосовується також вібропоглинання, вібродемфування, віброізоляція, віброгасіння.

Вібропоглинання і демфування вібруючих конструкцій та окремих їх частин здійснюється за рахунок збільшення втрат енергії в системах, що досягається перетворенням механічної коливальної енергії в інші види, такі, як енергія електромагнітного поля, енергія струмів Фуко та ін. При демфуванні на вібруючі конструкції і деталі наносять шар пружнов¢язких матеріалів, що мають великі внутрішні втрати. До таких належать спеціальні мастики, пластик, пінопласти, пластакати тощо. Вібродемфуючі мастики і гума зменшують вібрацію і загальний рівень шуму на 10 дБ.

Зниження рівня вібрації вібропоглинаючими покриттями на низьких частотах досягає 8 дБ, на високих частотах - 12 дБ. Товщина покриття мастиками в 2-3 рази перевищує товщину вібруючих тонкостінних дета­лей.

Віброізоляція - єдиний засіб зменшення вібрації, що передається на руки від ручного механізованого інструменту. Для зниження вібра­ції в систему вводиться пружний елемент, коефіцієнт жорсткості якого зменшується, коли збільшується сила натиску. Упругі елементи, що вво­ляться в коливальну систему (віброізолятори, амортизатори), можуть бути пружинними, гумово-металевими, гумовими прокладками з ребристої та дірчастої гуми та ін. Товщину і площину їх визначають розрахун­ками.

Віброгасіння досягається збільшенням маси агрегату чи підвищен­ням його жорсткості. Збільшення маси найчастіше досягається шляхом установки агрегатів на самостійні фундаменти чи масивні плити між ос­новою і агрегатом. Фундамент добирають відповідно до маси агрегату, його розраховують так, щоб амплітуда коливань підошви фундаменту не перевищувала 0,1...0,2 мм, а для особливо відповідальних випадків 0,005 мм. Для того щоб коливання не передавались на ґрунт, навколо фундаменту створюють розриви, так звані акустичні шви без заповнення або з заповнювачем. Жорстко кріпити агрегати до огороджуючих конструк­цій будівлі забороняється.

Пружинні віброізолятори кращі за гумові. Вони використовуються для ізоляції як низьких, так і високих частот, довше зберігають по­стійність пружних властивостей, добре протистоять дії масел і висо­ких температур. Для того щоб вони не пропускали коливань високих час­тот, їх встановлюють на прокладки з пружних матеріалів, отримуючи та­ким чином комбінований амортизатор. Пружинні, амортизатори використо­вують для віброізоляції насосів, електродвигунів і двигунів внутрішнього згоряння.

Зниження вібрації досягається також влаштуванням ребер жорсткості, що підвищує жорсткість цілої коливальної системи.